середа, 3 травня, 2017, 13:43 Світ
Вибори у Франції 2017: Хто переможе?
Фото: theatlantic.com/Reuters
Фото: theatlantic.com/Reuters

Неявка може значно вплинути на результат

Коли Жан-Марі Ле Пен, крайній правий кандидат від Національного фронту (НФ), посів друге місце у першому турі президентських виборів у Франції у 2002 році, давши змогу тодішньому президенту Жаку Шираку продовжити керівництво країною, виборці переважною більшістю відкинули його кандидатуру. Його шокуючий успіх (адже вперше з часів Другої світової війни член ультраправих просунувся так далеко) спонукав французьких виборців об’єднатися на підтримку Ширака, голосуючи небувалою кількістю голосів у 82% і цим самим демонструючи впевнене «ні» Ле Пену і його баченню Франції.

П’ятнадцять років по тому і вдруге в історії НФ, Ле Пен ще раз пройшов у першому турі. Але цього разу вже не Жан-Марі на кону і партію зустрічають не з таким завзятим обуренням, як в останній раз, коли вона так близько досягла Єлисейського палацу. Як і її батько, Марін Ле Пен, як очікується, не стане президентом. За опитуваннями, вона програє з великим відривом Еммануелю Макрону, незалежному кандидату у президенти. Але на відміну від свого батька і від 2002 року, позиція Ле Пен 7 травня була цілком очікуваною.

Д-р Девід Ліс, дослідник французької політики в Університеті Ворика, сказав, що просування НФ сигналізує зміни, що відбулися у Франції з 2002 року, які найкраще ілюструють обкладинки французького щоденника Ліберасьон (Libération) з обох періодів.

«Якщо ви подивитеся на цьогорічний Ліберасьон, побачите фотографію Макрона, який святкує свою перемогу над Ле Пен, а не осуджує її присутність, і це дуже важливо» – сказав Ліс. «Це свідчить про настрої Франції: нема шоку, що вона пройшла».

Ле Пен мала сильні позиції під час усієї президентської гонки. Від грудня опитування показували, що вона посяде 1-е чи 2-е місце у першому турі президентських виборів. Офіційно розпочавши виборчу кампанію у лютому, Ле Пен висунула свою кандидатуру під впливом популістської хвилі, що охопила Західний світ та виступила за Францію із закритими кордонами, своєю власною валютою, і урядом, який ставить країну та її народ на перше місце. Це бачення Франції НФ пропагував з моменту свого заснування у 1972 році, і яке у даний час набирає обертів.

«Однією з причин, чому 2002 рік був настільки феноменальним є почасти те, що у нас вперше був крайній правий кандидат, – коментує Ліс. – Але почасти соціальна складова відіграла свою роль, оскільки це сталося на тлі перемоги Франції на Кубку світу у 1998 році».

Перемога 3:0 над Бразилією була великою подією. Мало того, що Франція здобула свій перший титул на чемпіонаті світу, але й зробила це завдяки Зінедіну Зідану, футболісту алжирського походження, який народився у Марселі; Ліліану Тюраму, захисника з карибського острова Гваделупа; і Марселю Десаї, захисника з Гани. Їх перемога була розцінена багатьма як віха для мультикультурної гармонії. The New York Times назвав перемогу «докором, у всякому разі у спортивному плані, анти-імміграційній політиці Жан-Марі Ле Пена та правого Національного фронту, які набули популярності в останні роки». The Economist написав, що перемога була «ударом для Жан-Марі Ле Пена та його расистського Національного фронту», але додав, що не всі французькі ЗМІ раділи, зазначивши, що редактор Ліберасьон сказав, що у той час, як перемога не може змінити соціальну реальність у Франції, «вона може змінити сприйняття французів самих себе».

Саме цей образ французькі виборці, здавалося б, прагнули захистити, коли об’єдналися на підтримку Ширака у 2002 році. Але за відсутності національної гордості, яка відтоді поступилася проблемам безробіття, імміграції та терористичними атаками, Ліс сказав, що французи мають менше бажання протистояти перемозі Ле Пен.

«Люди різних політичних поглядів, здається, вже вирішили, що Макрон переможе, – сказав Ліс. – Таким чином, тут також присутня політична та соціальна складова. Я вважаю, що соціальна складова сильно відрізняється: ми маємо зараз ситуацію, коли тероризм та думки, щодо імміграції, які пропагує Ле Пен, є досить поширеними».

Нещодавні соціологічні опитування пророкують Макрону близько 64% голосів у другому турі. Це спонукало багатьох святкувати його перемогу як майже доконану.

Хоча перемога Макрона більш ніж ймовірна, Ліс сказав, що остаточний результат може різнитися від очікуваного, почасти через підтримку Макрона Франсуа Олландом, непопулярного соціалістичного президента, а також відсутність схвалення Меланшона, крайнього лівого кандидата, який здобув 4-е місце у першому турі. На відміну від Фійона та Амона, які підтримали Макрона вже через лічені хвилини з моменту оприлюднення екзит-полів, Меленшон відмовився поручитися за будь-якого кандидата і прочекав рівно тиждень, перш ніж застеріг своїх прихильників від того, щоб вони зробили «жахливу помилку» та проголосувати за НФ. Проте він відмовився сказати, чи голосуватиме за Макрона.

«Рішення Меланшона залишає відкритими двері для людей, які є крайньо лівими євроскептиками, щоб підтримати Ле Пен або утриматися від голосування», – сказав Ліс.

Дійсно, прихильники Меленшона, які вирішать утриматися від голосування, можуть бути тими, на кого покладається Ле Пен. У несподіваній заяві минулого тижня про те, що вона піде у відставку з поста керівника НФ, щоб зосередитися на виборах, Ле Пен сказала: «Я більше не президент Національного фронту. Я кандидат на пост президента Франції».

Хоча незрозуміло, чи цей крок постійний, чи лише спрямований на те, щоб дистанціюватися від маргінальної репутації НФ та залучити більше лівих виборців.

«Партія, звісно, все ще сприйматиметься як токсична, попри всі зусилля Марін Ле Пена. Я думаю, що вона хоче заручитися підтримкою крайніх лівих соціалістів, які є євроскептиками і не хочуть підтримувати Макрона, тому що бачать у ньому втілення неоліберальної еліти», – повідомив Ліс. «Це можливість, двері, щоб голосувати за Ле Пен, не обов’язково віддаючи голос за Національний Фронт».

Хоча Ле Пен і спробувала відсторонитися від НФ, вона не відійшла від своєї політики. У суботу вона повідомила, що, у разі обрання, вона висуне кандидатуру Ніколя Дюпона-Еньян, правого політика і свого колишнього суперника, на пост прем’єр-міністра. Як і Ле Пен, Дюпон-Еньян належить до євроскептиків та виступає за заходи суворої безпеки та економічного протекціонізму. У той час, як голоси його виборців (4,7%) особливо ролі не відіграють, це може сигналізувати про готовність Ле Пен пом’якшити політику НФ, наприклад, у його позиції щодо євро.

Проте Ле Пен також продемонструвала своє бажання заручитися підтримкою правоцентристських виборців. Кандидата від НФ розкритикували у понеділок після того, як у відео вона повторює слово в слово свого колишнього суперника Фійона.

Окрім загальної привабливості кожного кандидата, виборці також повинні враховувати їхню здатність керувати країною – важкий виклик для Макрона та Ле Пен, адже Макрон не має законодавчої присутності у парламенті, а присутність Ле Пен є незначною. Як повідомлялося раніше, ні НФ, ні партія «Вперед!» Макрона, швидше за все,не отримають достатньої кількості місць на виборах у червні до Національних зборів, нижньої, але більш потужної палати парламенту. Це змушує задуматися про співжиття, при якому майже напевно президент повинен розділити владу з прем’єр-міністром іншої партії. Хоча домовленість про поділ влади ніколи історично не був сприятливим, він не може бути абсолютно неможливим для Макрона, чия центристська платформа співвідносна з поглядами законодавців всього політичного спектру.

«Макрон – невідомий правий президент, який регулюється урядом лівих, або навпаки, – сказав Ліс. – Якщо він закінчить з правоцентристами, ймовірно, стане більш правоцентристським, а також будучи вже з соціалістами у тій чи іншій формі, він, ймовірно, знайде з ними дуже добре спільну мову. Це буде зовсім інша форма співжиття, але вона буде абсолютно необхідною».

Макрон вже почав висловлювати свою готовність розглянути проблеми євроскептиків, сказавши BBC, що будучи «проєвропейським», він боротимуться за реформи Європейського Союзу.

Ле Пен пощастить менше. З НФ, що претендує лише на 2 з 577 місць у Національній асамблеї, вона навряд чи здобуде законодавчу більшість. Більш того, вона змушена буде боротися за лівих або правих законодавців, щоб ті підтримали її ультраправу платформу.

У другому турі виборів, що відбудеться цієї неділі – 7 травня, Макрон та Ле Пен повинні переконати виборців, які підтримували їхніх колишніх опонентів. Хоча згідно з останніми опитуваннями громадської думки, більшість з цих виборців голосуватимуть за Макрона, відмова від участі у виборах може також відігравати певну роль. У першому турі утрималися 22,2%, це вищий показник за президентські вибори 2007 і 2012 рр.

Незалежно від того, скільки людей голосуватиме у другому турі, Ліс попередив, що Франція навряд чи побачить перемогу у 82%, як це було у 2002 році.

Ясмін Серхан,
The Atlantic

Переклад з англійської Оксани Вергелес, для ІА ZIK

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-07-23 01:43:15