субота, 15 квітня, 2017, 15:33 Людина
В СРСР мистецтво стало підрозділом ідеології правлячої партії, – художник

Коли у 30-х роках СРСР взявся за образ «нової людини» – громадянина із незламною вірою у майбутнє партії – культура стала підрозділом ідеології радянських керівників, а єдиним дозволеним напрямом мистецтва – соцреалізм. На художників чи письменників, які відмовлялись возвеличувати усе радянське, чекали репресії та тюрми. Окрім того, влада всіляко намагалась піднести образ росіянина, применшуючи інші народи.

Як у СРСР соцреалізм і шароварщина замінили мистецтво? Відповідь на це питання шукали журналісти проекту «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» (щосуботи о 22:00 на телеканалі ZIK) у п’ятій серії циклу програм про розпад СРСР.

Вже у 30-х роках в СРСР взялись творити загальний образ «нової людини» – із гордим поглядом, м’язами атлета та незламною вірою в партію.

«Цей громадянин мав би вірити у світле майбутнє, побудову комунізму. Також він повинен бути у певній мірі носієм пролетарської культури, яка за своєю суттю матеріалістична», – розповідає кандидат філологічних наук Микола Крупач.

Для культивування образу «нової» людини навіть створили спеціальну інструкцію – соцреалізм, який, врешті, став єдиним дозволеним напрямом мистецтва у СРСР.

«Мистецтво у СРСР – стало підрозділом ідеології правлячої партії. Тож, відповідно, були вибудувані чіткі рамки, у яких знаходилося те, що вкладалося в поняття соцреалізму», – зазначає художник Анатолій Звіжинський.

І митці, які першими зрозуміли, що для порятунку власного життя доведеться підкорятись цим правилам, стали новими класиками соцреалізму. Одним із перших був український поет Павло Тичина. Хоча починалася його творчість зовсім по-іншому. Вже перші вірші, написані Тичиною в роки української революції, принесли молодому поету справжню славу.

«Він дебютував збіркою «Сонячні кларнети». Це був феноменальний дебют. Ці вірші – на рівні найкращих зразків європейського модернізму», – вважає кандидат філологічних наук Богдан Тихолоз.

Та вже у 20-ті роки поет був змушений підлаштовуватись під радянський режим, адже на тих, хто відмовлявся співпрацювати з владою, чекали репресії і тюрми.

«Радянська система просто сотворила біографію Тичини. Яким потрібно було бачити автора, таким його і зробили», – наголошує кандидат філологічних наук Уляна Федорів.

А у 1933 Тичина навіть видає справжню оду радянській владі – вірш «Партія веде». Це був унікальний випадок, коли в газеті «Правда» твір надрукували українською. Та попри це, поета охоплює все більший страх.

«Серед таких його поширених фобій, про які згадують багато сучасників, був страх перед чорними автомобілями. Його можна зрозуміти, адже чорні машини просто так не приїжджали. Це означало, що приїхали по когось, і не виключено, що про тебе. І коли на вулиці десь поруч з ним зупинявся автомобіль – він злякано сахався», – каже Богдан Тихолоз.

І лише наприкінці життя Павло Тичина знову пише щиро. У рукописах збірки «В серці у моїм» поет нагадує себе, молодого і світлого ідеаліста.  

Про культуру в СРСР та важелі впливу тоталітарної держави на неї – у пост-шоу програми «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» розповідатимуть письменник Андрій Курков та генеральний директор ДП «Мистецький арсенал» Олеся Островська-Люта, перший секретар з питань культури посольства України у Франції, письменниця і співачка Ірена Карпа.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-06-28 22:01:44