четвер, 13 квітня, 2017, 14:47 Людина
«Сни неофіта» Павла Вольвача: Бандит стає «уважаємим чєловєком», депутатом...
Презентація роману «Сни неофіта» Павла Вольвача. Фото: Микола Тис/ZIK
Презентація роману «Сни неофіта» Павла Вольвача. Фото: Микола Тис/ZIK

У передвеликодній тиждень, 12 квітня, у Львові в книгарні Є відбулася презентація нового роману «Неофіти» Павла Вольвача – поета, прозаїка, публіциста, перекладача. Книга побачила світ у Видавництві Старого Лева. Вона – про 90-ті роки, про поета, його формування, про середовище, журналістику, телевізійників.. Цей світ у книзі дуже щільно прописаний, – в різних площинах. Текст наповнений багатьма моментами, які дають поживу для людських рецепторів, коли справді відчуваєш себе ніби всередині щільного потоку цього часу.

Про це сказала головний редактор Видавництва Старого Лева Мар’яна Савка, яка модерувала зустріч з письменником.

Роман «Сни неофіта» – третя прозова книга Павла Вольвача. Раніше побачили світ «Кляса» та «Хрещатик-Плаза», а також збірки віршів. У розмові про «Сни неофіта» Мар’яна Савка зазначила, що саме такої літератури нам зараз бракує, – яка змальовує дуже важливі метаморфози, які відбувалися у ці роки, і стали причиною визрівання абсолютно нових людей у цьому суспільстві.

Презентація роману «Сни неофіта» Павла Вольвача. Фото: Микола Тис/ZIK
Презентація роману «Сни неофіта» Павла Вольвача. Фото: Микола Тис/ZIK

90-ті були дуже цікавим часом для проростання літератури, утвердження своєї власної ідентичності. Текст Павла Вольвача про це написаний дуже майстерно. Очевидно, щоб його написати, потрібно було пройти власну життєву і літературну школу.

Павло Вольвач народився у Запоріжжі, згодом переїхав у столицю, де йому довелося здобувати собі місце під сонцем. Київ для письменника – особливе місце, в якому написав 6 поетичних збірок. Він зізнався, що сприймає писання, творчість як метафізичну подорож. Йому цікаво пласт набутого життєвого досвіду пропустити крізь призму власного бачення.

Про це та багато іншого і точилася розмова Мар’яни Савки та Павла Вольвача у книгарні Є у Львові.

Мар’яна Савка висловила побажання, щоб до цього роману дуже уважно поставилися сучасні критики і літературознавці, бо він того вартий.

Пропонуємо вашій увазі стислий огляд цієї презентації.

Бачити те, що відбувається довкола тебе

Презентація роману «Сни неофіта» Павла Вольвача. Фото: Микола Тис/ZIK
Презентація роману «Сни неофіта» Павла Вольвача. Фото: Микола Тис/ZIK

Досвід для мене дуже важливий, товща часу має бути за плечима автора, який сідає писати роман. Але чогось такого особливого не було, – я не сидів в тюрмі, не ходив на Північний полюс. Так, були якісь цікаві моменти в біографії. Просто треба тримати широко відкритими очі, нашорошувати письменницьке вухо, – це і є письменницька передумова: бачити те, що відбувається довкола тебе. А мені завжди було цікаво бачити життя. Збагнув, що товща часу, яка за спиною, – насичена, переплетена надзвичайно цікавими персонажами, подіями, сюжетами, вибухами емоцій, нервами, а головне – подіями. Часове тло дуже цікаве. Залишалися тільки сісти і про це написати.

90-ті – це чернетка нашого нинішнього життя

Презентація роману «Сни неофіта» Павла Вольвача. Фото: Микола Тис/ZIK
Презентація роману «Сни неофіта» Павла Вольвача. Фото: Микола Тис/ZIK

«Кляса», «Хрещатик-Плаза», «Сни неофіта», а тепер ось роман про 90-ті «Сни неофіта». Мене запитують, а чому саме 90-ті? Відповідаю, що це важливо. 90-ті самі по собі дуже цікаві, бурхливі, насичені, драматичні. Для дуже багатьох старших людей – це трагічні часи. Вони привідкрили шляхи. 90-ті – це чернетка нашого нинішнього життя. Все, що є сьогодні (феодальний чи капіталістичний лад), було закладено і прописано у 90-тих. Всі ті люди (5 чи 10 сімей), які тепер тримають 90 відсотків суспільного багатства, родом з 90-тих. А також і ті, які тепер порпаються у смітниках. І навіть в українсько-російському протистоянні ключові вузли були закладені в тих самих 90-тих.

Мені було важливо, щоб у тексті були живі персонажі, щоб вони були об’ємні, кожен говорив індивідуальною мовою...

А про що, власне, роман?

Презентація роману «Сни неофіта» Павла Вольвача. Фото: Микола Тис/ZIK
Презентація роману «Сни неофіта» Павла Вольвача. Фото: Микола Тис/ZIK

Не люблю пояснювати творчість – свою чи чужу, але зродився в мене такий афоризм: «Чим гостріший текст, тим легше написати до нього анотацію». В цьому романі все починається з грошей – на трасі затримують злочинців (чи не злочинців – ще не зрозуміло), і ця лінія грошей, персонажі йдуть такою пунктирною лінією, потім розчиняються. А загалом у тексті цей світ бурхливий, як і 90-ті, які для мене були найкращими часами – відчував, що тоді проходив з сонцем на маківці. Відтак, і в головних героїв (хоча між ним і автором є дистанція) також – це один з кращих часів. Вони неофіти, які відкривають нове життя. Їхні пригоди, кохання, зради, крах авторитетів, відкриття шляхів. Тобто якийсь подих нового – тривожного чи трагічного, – але нового. І на горизонті щось зажевріло.

Побачимо, до чого це неофітство призведе

Презентація роману «Сни неофіта» Павла Вольвача. Фото: Микола Тис/ZIK
Презентація роману «Сни неофіта» Павла Вольвача. Фото: Микола Тис/ZIK

Мені хотілося створити зріз суспільства, щоб там не було якихось окремих втрат, національно-вишиваного гетто. Через те у книзі є губернатори, владці, бандити, журналісти, поети-літстудійці, махновці. Рекетир – це емблематична постать 90-тих років. Мені хотілося їх зробити живими, а не вирізаними зі пінопласту з наліпкою: «Це рекетир». Події відбуваються на південному сході в Запоріжжі, і відповідно, – кримінальний авторитет Медвєдь (не змінював його кличку) сусідує з поетом – дисидентом Миколою Холодним (одним з кращих поетів). І головний герой їде з Миколою Холодним до внучатого племінника Нестора Махна…Бійці «Спасу» сусідують з провінційним поетом Гулем. І вони всі неофіти. Головний герой-неофіт ще вчора був вуличним хлопцем, не міг визначитися, хто він. Ходив по району з братвою, розуміючи, що не належить до неї. Якщо йдеться про мене, то завжди розумів дешевість кримінальної романтики, а головне, розумів все безглуздя самої стратегії такого життя. Бо бачив – яскраві, талановиті люди, а потім виникало запитання: «А навіщо це все?». Тому блукав персонаж і потім зрозумів, що він поет. Йому ніяково було вимовляти це слово у середовищі, яке його не зрозуміє. Він – неофіт, починає життя з чистого листка. Неофітами також є всі ті, хто довкола нього – колишній бандит стає «уважаємим чєловєком», депутатом, комуністи високого польоту стали власниками заводів, газет, «параходов», з’явилися спасівці у шароварах та вишиванці, які показували козацький гопак. Це теж неофітство, нова емблема доби. І так у всьому – вчорашній кримінальник, тричі судимий рецидивіст стає мільйонером. Побачимо, до чого це неофітство призведе.

Про поета в романі

Презентація роману «Сни неофіта» Павла Вольвача. Фото: Микола Тис/ZIK
Презентація роману «Сни неофіта» Павла Вольвача. Фото: Микола Тис/ZIK

На запитання про те, ким себе автор більше відчуває – поетом чи прозаїком, він відповів, що його цікавить середовище, оточення – «хто був і є зі мною». Сказати, що «в поета я шутил», теж не можна. Це серйозно. І зараз поетичне слово не покидає. Коли приїхав в Київ, мене закрутила гонитва, суєта, боротьба за виживання. Приїхав у 1999 році, а першу київську збірку видав у 2007 році. Одразу знав, що бути лише поетом, мені нудно, так само, як бути лише прозаїком. Щодо поетичності у тексті, яку ще називають прозою поета, а простіше «рожевими соплями», – коли відкриваю книжку і читаю: «в небі стояли розіп’яті журавлі», гортаю цю книжку, і якщо ще десь нариваюся на подібні речі, "шов її волосся лився з плечей", – закриваю її і більше до рук не беру. Це, власне, проза поета в негативному розумінні. Страшенно цього не люблю.

Говорить мовою своїх персонажів

Презентація роману «Сни неофіта» Павла Вольвача. Фото: Микола Тис/ZIK
Презентація роману «Сни неофіта» Павла Вольвача. Фото: Микола Тис/ZIK

Передаючи мову персонажів, важливо дотримуватися почуття міри і мати смак. Не треба думати, що в діалогах персонажів звучить скопійована мова, якою розмовляли на вулицях Запоріжжя чи деінде. В «Клясі» було неймовірно складно передати мову пролетарів, які прийшли в пивну, чи братви з татуюваннями на спині. З одного боку, не можна було перевантажувати текст русизмами, російською мовою, накладеною на українське думання. З іншого – в міру розбавляти діалектизмами, українізмами, арго. Тому довелося балансувати, передаючи зразки українського мовлення...Завжди мріяв, щоб мій читав був різним – майор в армії, водій маршрутки, закохана студентка…

Що змінилося у Запоріжжі після Майдану?

Зміни відчуваються. Там були дві презентації, які показали великий інтерес до української книжки і те, що суспільний вітер завихрив у Запоріжжі. Тепер це місто вже не таке, як було раніше. Хоча, якщо приїхати здалеку, то зміни не такі відчутні – російська мова продовжує панувати. Але якщо тримати там руку на пульсі, то можна сказати, що зміни відбулися, причому, відчутні. Зокрема, у налаштованості на сприйняття українського продукту.

Віддавна у мене рефреном звучав вислів, який почув у крамниці: жінка звертається до дитини у книжковому магазині: «Да положи, ето же по-украінскі». Воно запікалося в мені злістю. Всі вірші проросли в мене, власне, зі злості. У Запоріжжі дійсно можна було вирости зовсім іншою людиною. Про глибинні зміни наразі ще важко говорити. Українізація дуже багато залежить від зорієнтованості, насамперед київських ЗМІ, на якісний український, патріотичний продукт.

Презентація роману «Сни неофіта» Павла Вольвача. Фото: Микола Тис/ZIK
Презентація роману «Сни неофіта» Павла Вольвача. Фото: Микола Тис/ZIK

Підготувала Галина Палажій,
IA ZIK

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-04-29 06:37:55