четвер, 16 березня, 2017, 10:31 Людина
Соломія і Андрійко: три роки без тата
Юлія Толстих
середньостатистична львів'янка
Фото Катерини Птахи
Фото Катерини Птахи

Одного погожого липневого дня Соломія була вся у роботі: вона працювала у поштовому відділенні, куди під кінець місяця, традиційно, людей позбігалось багатенько. Серед натовпу вона помітила симпатичного «солдатика», яких, до слова, на пошту приходило чимало – поруч із відділенням міститься Національна Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Він стояв окремо від черги і дивився на неї (ба навіть милувався). Дівчина зніяковіла і намагалась не звертати уваги на хлопця. Коли «солдатик» зрозумів, що йому не дочекатись вільної хвилинки для розмови із працівницею пошти, яка припала до душі, він написав їй на клаптику паперу записку з проханням номера телефону. Проводжаючи Соломію додому, блукаючи романтичними львівськими вуличками, тримаючи за руки, Євген більше не зміг її відпустити зі свого життя. Російськомовний хлопець з Донецька закохався у милозвучномовну львів’янку: вони побрались через рік...

Так, десять років тому, почалася історія кохання Соломії та Жені. Вони стали утричі щасливішими, коли їх стало троє – у них народився синочок Андрійко. Малюк ріс фізично здоровим, спокійним, тихеньким. Щоправда, батьки почали помічати, що аж надто спокійним і ніжним. Єдине, що виводило його зі стану спокою – це відчуття голоду (Андрійчик і досі не терпить голоду і багато їсть, залишаючись при цьому худорлявим). Він любив гортати книжки. Хлопчик був замкнутим, мало розмовляв, але називав предмети, часом вимовляв цілі речення. Коли йому виповнилося три роки, він раптом зовсім замовк.

Фото Катерини Птахи
Фото із сімейного альбому

Коли батьки вперше почули слово «аутизм», то не могли повірити, що воно може стосуватися їхнього сина. За рекомендацією випадкових подорожніх, які помітили, що Андрієва поведінка нетипова для дітей його віку, сім’я їде до Горлівки, що поруч із Донецьком, щоб почати заняття з відомою в тих краях логопедом, кидаючи налагоджений побут у Львові. Соломія з Андрійком винаймають квартиру в Горлівці і щодня відвідують заняття з логопедом: хлопчик починає розспівувати звуки, слова, віршики. Тим часом, Женя живе у своєї рідні в Донецьку і готується до роботи у спецслужбах України. Довгоочікувані сімейні зустрічі відбуваються щовихідних. І хоч вони сумують одне за одним, та знають, що ще трохи – і все налагодиться: Женя працюватиме, вирішиться питання із житлом, Андрійкові заняття простимулюють мовленнєвий та психологічний розвиток. А головне – усі негаразди не здаватимуться такими складними, бо всі вони будуть разом.

Фото Катерини Птахи
Фото із сімейного альбому

Ставши в 14 років майстром спорту з велоспорту, Євген постійно тренується, підтримує відмінну фізичну форму. Далі служить в армії. Серед декількох навчальних закладів військового спрямування, обирає львівський – найбільш далекий серед можливих від рідного Донецька (серце так і тягнуло його до зустрічі з Соломією). У квітні 2014 року, коли документи Жені вже лежать у відділі кадрів і він, щодня тренуючись, очікує на рішення про прийняття на роботу до лав спецслужб, Соломія із сином їдуть до рідні у Львові, щоб відсвяткувати Великдень. У цей час починаються події, які змінили не лише життя цієї сім’ї, а й усієї України. Правоохоронцям у Донецьку вже не вдається контролювати ситуацію в місті. Влада переходить до рук тих, у кого є зброя. Звичайні жителі залишаються беззахисними перед свавіллям. До кінця не розуміючи усю небезпечність ситуації, Женя й далі щодня пробігає кілометри, займається на спортивному майданчику, де його, за випадковим збігом обставин, і знаходить куля одного із тих, у кого була зброя, хто відчув безкарність і вседозволеність. 9 серпня серце Євгена перестало битись, а два серця – його сина та коханої – розриваються від болю й досі…

Зараз Андрійко навчається в НРЦ «Довіра» та відвідує Освітньо-соціально-культурний центр для дітей з особливостями розвитку на базі школи Марії Покрови. Він обожнює плавати, бігати, стрибати, виконувати різноманітні акробатичні вправи. За словами Соломії, любов до спорту у нього заклалася від тата. Вона прагне знайти тренера, який би зацікавився спортивним потенціалом хлопця, розумів особливості проведення занять, знайшов підхід до дитини.

Соломія, яка за своєю природою є ніжною і доброю, навчилася бути строгою і вимогливою – за маму і за тата. І незважаючи на усі складнощі, вона вміє бачити хороше в людях, радіти найменшому досягненню, веселитись кожної прекрасної миті, вона цінує дружбу і близьких людей. Вона продовжує жити, радіти, сумувати, боротись, перемагати, бо вона найважливіша людина у житті свого Андрійка! І все їм неодмінно вдасться!

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках IA ZIK.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-03-26 19:54:01