четвер, 16 березня, 2017, 9:11 Людина
Плекання колективного мазохізму – це крок до самоізоляції
Галина Пагутяк
українська письменниця, лауреат Шевченківської премії з літератури

Коли у ХХ столітті Говард Картер знайшов єдину не пограбовану фараонову гробницю, то труну з тілом Тутанхамона везли по Нілу в Каїрський музей. Єгиптяни стояли га берегах і голосили, рвали волосся на голові, дряпали обличчя, тобто виявляли у традиційний спосіб жалобу за небіжчиком. Вони пам’ятали, що так годилося робити три тисячі років тому. Напевно, то було вражаюче і зворушливе видовище.

Ті ж самі люди упродовж трьох тисяч років грабували царські і нецарські могили, відділяючи свій чорний бізнес від славної історії, і речі, що мали служити комусь у царстві мертвих, потрапляли до перекупників, а звідти до колекціонерів у всьому світі. Золоті артефакти перетворювали на брухт. У нас часом розбирають, або спалюють старі храми, де вінчали, хрестили та відспівували ще прапрадідів, щоб поставити на їхньому місці однотипні бездарні споруди, зате блискучі зверху і розцяцьковані всередині. Очевидно, коли ці всі добрі люди таке роблять, їм вдалося поставити між собою і минулим стіну, і вони нічого не знають про ефект метелика. Ця стіна встановила відчуження не між минулим і людьми, а між людьми та історією. В Україні це відчуження дуже задавнене, у Росії воно виявляється у формі пропаганди, яка суперечить істині і набуває гротескних форм. Втім, не кваптеся позіхати і повторювати сакраментальне Винниченківське, що історію України не можна читати без брому. Цей вислів у недосвідченому серці також грає роль стіни.

За сталінського режиму професія історика була найнебезпечнішою, один крок убік від лінії партії і маєш 25 років суворого режиму. Вижили ті, хто зводив історію до класової боротьби, та й то не усі. Здавалось, у 90-ті роки мав би виникнути інтерес до правдивої історії України, але його приспали бромом чи більш сучасними барбітуратами. І легко повірили, що минуле України – це прокляття, зрада і несамостійність, що наша ненька змушена шукати того, хто її пригорне і захистить. Коли здорову людину покласти в ліжко, переконавши, що вона хвора, то вона дійсно захворіє. Хвороба ця має певні симптоми. Йдеться не про фахівців, яких у нас стає дедалі більше, і які, на жаль, не мають достатньо публічності і медіа-ресурсів, щоб взаємодіяти із суспільством, а про звичайних посполитих.

Перший із цих симптомів – це те, що локальна історія для багатьох українців має суто приватний інтерес, наприклад, отримати карту поляка чи угорський паспорт. Або знайти підтвердження шляхетства і замовити собі герб і повісити його над каміном. Хоча одне відгонить зрадою Батьківщини, щоправда, це не матиме жодних наслідків при житті, а друге, то шляхетність – це не брязкальце і не статус, а виховання, процедура, яку проводить кожне покоління. Це – маленька дірочка у стіні, яка стала можливою лише тоді, коли українці отримали доступ до архівів.

Другий симптом – відсутність пропаганди історичних знань у медіа-просторі, який належить або олігархам з ворожої країни, або олігархам з України, які вважають, що бидлу вистачить «квартирного питання» чи «битви екстрасенсів».

Ну, а третій симптом – стирання з лиця землі маркерів історії – матеріальних пам’яток минулого. Звичайно, історію, як стверджував Фернан Бродель, можна відновити з краєвиду. Але у Франції не затоплювали цілі села і не знищували дніпровські пороги, не руйнували пагорби, які захищали Львів від вітрів. Це те саме, що переплавити золоті артефакти і на гроші побудувати хатинку з басейном для себе коханого. Важко повірити, що у причорнобильському Іванкові колись був замок, і що то були терени Речі Посполитої. Для місцевих історична пам’ять – це Жовтнева революція і Велика Вітчизняна. Та що тут казати, коли у Київському історичному музеї є ціла зала, яка присвячена війні 1812 року, що не має до України жодного стосунку. Бо коли очі не бачать навіть руїн, то ніхто не спитає, а що було перед тим. Напевно варто було очистити «авгієві конюшні» тоталітарної комуністичної ідеології, і заповнити порожнечу, щоб вона не вдивлялася у нас очима війни на сході й безкарним вищиром махрового сепаратизму, який квітне повсюди. Незнання історії не звільнює від відповідальності за долю країни. І поганий той історик, який вважає, що плекання колективного мазохізму здатне розвалити стіну між народом і його минулим. Радше навпаки – це крок до самоізоляції.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках IA ZIK.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-04-27 04:17:08