четвер, 9 березня, 2017, 17:49 Людина
Альпініст Роман Городечний: Коли вертаєшся з гір, розумієш наскільки багато ми маємо
Альпініст Роман Городечний із львівським прапором на горі Аконкагуа.
Альпініст Роман Городечний із львівським прапором на горі Аконкагуа.

8 лютого львів’янин Роман Городечний підняв прапор Львова на найвищій точці Південної Америки – горі Аконкагуа (6961 м над рівнем моря). Це вже п’ята вершина такого рангу, яку він підкорив за останні три роки, але каже, що саме вона була найважчою. На зустрічі з журналістами в конференц-залі IA ZIK він розповів, з якими труднощами довелося стикнутися під час останнього сходження, як вижити в умовах кисневого голодування і страшного морозяного вітру, а також навіщо люди деруться так високо в гори, ризикуючи власним життям.

«Ми з собою брали багато сала»

Зустріч з Романом Городечним, який встановив прапор Львова на найвищій точці південної Америки – горі Аконкагуа. Фото: Микола Тис/ZIK
Зустріч з Романом Городечним, який встановив прапор Львова на найвищій точці південної Америки – горі Аконкагуа. Фото: Микола Тис/ZIK
У нашій групі спочатку йшло 11 людей, вісім із них – українці. До вершини дійшло десять – один хлопець не зміг піднятися. Сама експедиція зайняла близько двох тижнів. Заключний штурм гори тривав 20 годин.

Екіпіровка коштує понад 30 тис. грн. Перміт, тобто так званий дозвіл на підйом, коштує 700-800 доларів. Його купують у місцевої влади. Але якщо у вас є цей дозвіл, то значить, що якщо вам дорогою стає погано, вертоліт вас спускає вниз.

Більше того, для того, щоб іти в гори, вони видають пакетик для сміття, який потрібно після спуску віддати. Інакше – штраф. Але насправді рідко коли сміття доноситься донизу, бо це ще додаткова вага.

Ми сміялися на горі: якщо хочеш схуднути, запитай нас, як. Кожен по-різному, але про себе можу сказати: при моїй нормальній вазі 78 кг, я після повернення мав 70 кг. Плюс-мінус 10-12 кг можна скинути. Ви вдень проходите навантажені 20-30 км вверх-вниз. Харчуються альпіністи консервами та їжею швидкого приготування, яку можна просто залити гарячою водою. Скажу чесно, ми з собою брали багато сала. Воно дає нормальний заряд енергії. Ще коли йдуть на штурм гори, по два-три «снікерси» всі мають з собою, вони теж дуже енергетичні.

Можливість спати дуже залежить від висоти. На висоті 6100 перед штурмом у нас вихід був о 4-ій годині ночі. Але я встав о 1-ій, бо в не міг уже спати. Якщо ви не акліматизовані, від висоти дуже болить голова.

Нести вантаж нам допомагали місцеві носії – портери. Для цих людей така висота – абсолютно нормальне явище. Якщо ми піднімалися на точку 5600 м з 4300 м десь 6-8 годин, то вони піднімаються дві години. Причому зі значно більшим вантажем. Якщо порівнювати з непальськими шерпами, виходить набагато дорожче. У Непалі, наприклад, день шерпа коштує 15-20 дол., а в Аргентині це коштує 250 доларів.

  • <nbsp;>
  • <nbsp;>
  • <nbsp;>
  • <nbsp;>
  • <nbsp;>
  • <nbsp;>
  • <nbsp;>
  • <nbsp;>
  • <nbsp;>

«Багато важить сумісність людей»

Коли ми піднялися на вершину, погода була добра, температура десь на рівні -15 градусів. Тобто температура не страшна, але страшно тоді, коли піднімається вітер. Коли ми йшли, з одного боку була відкрита територія, і вітер дув без упину. Там, за моїми відчуттями, температура була -35-40 градусів. Коли я зняв рукавицю, то протягом трьох секунд я змерз у пальці, а протягом шести секунд я вже не відчував кінців пальців.

На висоті 5600 м здійнявся такий сильний вітер, що нам довелося два дні жити у наметі. Просто сиділи там безвилазно. Найстрашніше в альпінізмі – це зранку вилізти з намету і в шторм вийти в туалет.

Але в чому великий плюс альпінізму, так це в тому, ви там спілкуєтеся на такі філософські теми, які внизу ви ніколи не піднімали б.

Багато важить сумісність людей. Нервова система на висоті набагато сильніше відчуває будь-які стреси. Тобі і так важко, і так дискомфортно, а коли хтось тебе ще й дратує, то ти дуже різко вибухаєш. Тому дуже важливо, щоб капітан команди міг згуртувати людей і погасити конфлікт ще на ранніх стадіях. Будь-які такі речі дуже заважають сходженню, бо в тебе має бути повна концентрація на тому, що ти переставляєш ноги вверх. Більше в тебе в голові нічого не повинно бути.

На цьому сходженні конфлікти також були. Завершились вони тим, що ми відклали будь-яку роботу, відійшли вбік, обговорили ситуацію, всі вибачилися, тому що у конфлікті завжди винні дві сторони, питання тільки в тому, в якій пропорції.

«На спуску стається 70% нещасних випадків»

Зустріч з Романом Городечним, який встановив прапор Львова на найвищій точці південної Америки – горі Аконкагуа. Фото: Микола Тис/ZIK
Зустріч з Романом Городечним, який встановив прапор Львова на найвищій точці південної Америки – горі Аконкагуа. Фото: Микола Тис/ZIK

У горах треба вміти перетерпіти певний етап дискомфорту. Думки розвернутися і повернутись назад є в 100% людей.

Для сходження не треба мати біцепсів. Основне – це витривалість. Ті, хто займаються кардіотренуваннями, а не силовими, ті піднімаються легше.

Зазвичай, коли люди піднімаються на вершину, у них дика ейфорія і великий приплив енергії. Вони скачуть, кричать від радості. Цього разу 60% групи просто сіли і віддихувались – настільки було важко.

Уже спускаючись, на висоті 6500 м бачили труп. Він уже був в капсулі. Швидше за все, рятувальники його спускали вниз, але почався шторм, і його залишили там.

Є статистика, що в середньому троє людей в рік гине на цій горі.

Дорогою підібрали поляка. З нами на штурмовому таборі стояла група поляків – троє чоловік. Було видно, що двоє з них розуміють, що таке гори, вони були правильно одягнуті. Один поляк Ромек чомусь зі своїми не пішов, а приєднався до нашої групи. У нього не було належного вбрання і навіть взуття відповідного. Якщо в мене була термобілизна, дві фліски, штурмова куртка і пухова куртка, то він був одягнений просто у флісці і у звичайній пуховці. На вершині в нього вже пішла піна з рота, його так трусило. Ми почали йому по черзі давати свої пухові куртки і спускали його так униз.

А вкінці, коли вже стемніло, десь за 100 м до табору, він загубився. Потім ще була пошукова експедиція, але, на щастя, його знайшли. Була загроза, що йому будуть ампутувати пальці. Приїхала рятувальники, відкачували його всю ніч. Пальці таки врятували.

Медогляд альпіністам потрібно проходити на кожному етапі, але ніхто не перевіряє, як ти екіпірований. Медпункти є у базовому таборі і в наступних двох таборах. Перевіряють, скільки є кисню в крові, і роблять загальний огляд, міряють тиск. Хоча часто цей медогляд номінальний. Але він потрібен для страховки – вона діє тільки в тому випадку, якщо на кожній точці, де є медпункт, ти прошов огляд.

У нашій групі зі Львова був тільки я один. Були також хлопці з Харкова, з Києва, з Хмельницького. Хотів би окремо відзначити Олександра Антошкова з Хмельницького, який врятував дівчину, в якої на вершині почалася гірська хвороба. Це коли через недостачу кисню мозок починає працювати в неадекватному режимі. Починаються галюцинації.

Вона йшла, сміялася, в неї були дикі очі. Вона пробувала робити підсічку людині, яка йшла перед нею. Саша зреагував миттєво. Він її спіймав, коли вона стрибала. Пошкодив собі ребра, і його довелося вниз спускати на гелікоптері. Ми її просто скрутили, прив’язали до себе і так спускали вниз. Вона почала приходити до тями, коли ми спустилися десь на 6200 м.

Спуск ще більш небезпечний, аніж підйом. 70% нещасних випадків стається саме на спуску. Тому що поки людина йде вгору, вона сконцентрована, чітко контролює кожен свій крок. Основна помилка альпіністів-новачків в тому, що після сходження на вершину вони розслабляються, у них повна деконцентрація. А ти один раз якось неправильно поставив ногу – і з’їхав униз. Тому дуже важливо розуміти, що альпінізм – це піднятися наверх і неушкодженим спуститися вниз.

Для мене це вже п’ята вершина підкорена. Першою три роки тому була Кіліманджаро – найвища точка Африки. Друга – Кала-Патхар, це так званий базовий табір Евересту. Потім був Монблан і Мера-пік.

До речі, ми плануємо організувати у листопаді похід львів’ян у базовий табір Евересту. Це для тих, хто хоче вперше спробувати, що таке гори.

У мене особисто було бажання зразу йти на Еверест, але якщо зразу переплюнути висоту майже 9000, то потім на 8000 ходити вже не зовсім цікаво, хоча є дуже багато цікавих гір на такій висоті. Тому я хочу підкорити якийсь 8000-тисячник. От цікаво було би на Піку Леніна підняти прапор Львова.

Думав, що міський голова Львова якось відреагує на те, що на найвищій горі Південної Америки був розгорнутий прапор міста. Але від міської влади ніякої реакції не було.

«В Україні 10% морального і 90% матеріального, а там навпаки»

Зустріч з Романом Городечним, який встановив прапор Львова на найвищій точці південної Америки – горі Аконкагуа. Фото: Микола Тис/ZIK
Зустріч з Романом Городечним, який встановив прапор Львова на найвищій точці південної Америки – горі Аконкагуа. Фото: Микола Тис/ZIK

Що мотивує підкорювати вершини? Для людей, які працюють у бізнесі, дуже важливо вміти перевантажуватися. Хтось може робити це з допомогою пасивного відпочинку. В мене так не виходить. І я зрозумів, що приїжджаючи з гір, ти зовсім по-іншому дивишся на все, починаючи від роботи і закінчуючи тим, що ти маєш.

Людина завжди чимось незадоволена. Їй здається, що чогось мало або щось не так. А коли ти приїжджаєш з гір і ти бачиш, що в нас в Україні десь 10% морального і 90% матеріального, то там кардинально навпаки. Там люди бідніші в 10 разів від нас, але вони щасливіші від нас у сто разів. І коли ти приїжджаєш сюди, розумієш, що не так і погано тобі тут живеться, не так у нас і зле, коли всі говорять, що треба тікати.

Я десять років одружений. Можу сказати, що після повернення з гір ти навіть на свою дружину і на дітей дивишся інакше. Ти настільки сумуєш за ними там, розумієш, що ти маєш тут.

Тому в перше чергу це перезавантаження мозку. Рекомендую всім, хто працює у нервовій сфері, спробувати раз гори, щоб відчути, що це таке. Спробувати вийти із зони комфорту, пожити в таких тяжких побутових умовах. Уявіть, ми два тижні милися мокрими салфетками. Але коли ви повертаєтесь туди, де є готель і душ, ви розумієте, який це кайф помитися в теплій воді. Чи зранку не шукати сніг, щоб розтопити його для чаю. Тобто вертаючись додому, ти розумієш наскільки багато ми маємо.

Підготувала Тетяна Штифурко,
ІА ZIK

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-05-25 08:04:01