п'ятниця, 17 лютого, 2017, 11:51 Людина
125 років тому народився Йосип Сліпий
Йосиф Сліпий. Фото: zhyve.tv
Йосиф Сліпий. Фото: zhyve.tv

Сьогодні, 17 лютого, минає 125 років з дня народження патріарха УГКЦ Йосипа Сліпого.

Йосиф Сліпий народився 17 лютого 1892 року в селі Заздрість, Теребовельського повіту в багатодітній родині. У 1898–1901 роках навчався в початковій школі села Заздрість. З другого класу вивчав польську, німецьку мови. 1911 року з відзнакою закінчив Тернопільську українську гімназію, здобув атестат зрілості. Під час візиту на Тернопільщину митрополит Андрей відвідав гімназію, де вперше побачив юного Й. Сліпого в церковному хорі гімназії. Юнак запам’ятався йому високим зростом (під два метри), могутнім, красивим басом. Фактично, митрополит взяв його під опіку. Майбутній патріарх вступив до Львівської духовної семінарії у 1911.

Як зазначає біограф Йосифа Сліпого – єпископ Іван Хома, – митрополит Андрей, бачачи природні обдарування Йосипа, посилає його на навчання до Інсбрука, в Австрію, та в богословську колегію «Канізіянум».

Після повернення з ув’язнення в Росії митрополит Андрей 30 вересня 1917 в Унівській лаврі висвячує Йосифа Сліпого на священика. У 1918 в Інсбруці Сліпий захищає докторську працю на тему «Поняття про вічне життя в єванґелії св. Йоана» (нім. Die Auffassung des ewigen Lebens nach dem heiligen Evangelisten Johannes); 1921 – габілітаційну працю «Вчення візантійського патріарха Фотія про Святу Трійцю» (нім. Die Trinitatslehre des byzantinischen Patriarchen Photios).

Після недовгої душпастирської праці – з 1922 професор догматики греко-католицької Львівської духовної семінарії, з 1926 – її ректор. Організатор Богословського наукового товариства, з 1926 є його незмінним головою: написав для нього статут, згуртував навколо себе науковців. З 1923 засновник, редактор квартальника «Богословія». Розбудовував у 1929 за дорученням митрополита Андрея Шептицького семінарію. 14 квітня 1929 став ректором Львівської Богословської академії – урочиста інавгурація відбулася 6 жовтня 1929.

З 1926 – член кураторії Українського національного музею у Львові, з 1931 – заступник голови Українського католицького союзу.

За наукові заслуги, активність у розбудові культурно-національного і релігійного життя в 1930 його обрано дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка.

З 1935 – соборовий крилошанин, митрат, архидиякон Львівської митрополичої капітули.

Під час першої радянської окупації Західної України (22 грудня 1939) митрополит Андрей Шептицький, за згодою Папи Пія XII, висвятив таємно митрата Сліпого на єпископа з правом наступництва з титулом архиєпископа Серрейського.

По смерті митрополита Андрея Шептицького 1 листопада 1944 року перебрав провід над Галицькою митрополією. Разом з іншими українськими католицькими владиками 11 квітня 1945 року ув’язнений радянською владою; засуджений на вісім років важких робіт. Рік по тому, під тиском подібних репресій, було здійснено «самоліквідацію» Української греко-католицької церкви.

Відкидаючи постійні радянські пропозиції переходу на православ’я (зокрема, пост митрополита Київського РПЦ), був далі засуджений у 1953, 1957, 1962 роках. Відбув разом 18 років заслання у таборах Сибіру, Мордовії, зокрема в Потьмі (табори: Дубравлаг).

Унаслідок численних заходів впливових осіб, на клопотання папи Івана XXIII митрополита Йосифа Сліпого звільнено з ув’язнення.

9 лютого 1963 прибув до Рима, оселився у Ватикані. Митрополит Йосиф на Вселенському соборі Католицької церкви у Ватикані запропонував створити патріархат Української католицької церкви. Апостольська столиця 23 грудня 1963 визнала, що галицький митрополит має статус Верховного архиєпископа й іменувала Сліпого членом Східної конґреґації; 25 січня 1965 папа Павло VI іменував його кардиналом. Як Верховному архиєпископу йому належав титул «Блаженніший». З весни 1975 Й. Сліпий користувався титулом патріарха, – та Рим його таким не визнав.

Керівники СРСР, починаючи від Микити Хрущова, категорично забороняли Йосифу Сліпому повертатись в Україну.

У 1968, 1970, 1973 і 1976 роках кардинал Сліпий подорожував країнами Європи, Америки, Азії, Австралії, щоб зміцнити зв’язки з вірними діаспори, пожвавити церковно-релігійне життя та репрезентувати Українську греко-католицьку церкву на чужині. Брав участь у трьох міжнародних євхаристійних конгресах (Бомбей, Богота, Мельбурн).

Як Верховний архиєпископ з патріаршими правами скликав кілька синодів Української греко-католицької церкви, з яких важливіші: 1969, 1971 і 1973 років. На останньому з них була ухвалена конституція патріархального устрою для УГКЦ. Свої розпорядження Сліпий вміщував у «Благовіснику Верховного Архиєпископа візантійсько-українського обряду», який виходить з 1964.

У Римі за його сприяння було побудовано Собор святої Софії (посвячений у 1969).

Придбав, відновив парафіяльний храм Жировицької Матері Божої для українців-католиків, при якому заснував музей, госпіціюм (посвячений 1971).

Зорганізував Український католицький університет св. Климента (з 1963), науково-видавничу працю при ньому.

Активізував працю Українського богословського наукового товариства (відновлене в екзилі 1960) та відновив видання «Богословія» (з 1963), 1976 – журнал «Дзвони». У науково-дослідницькій праці зосередився на своїй спеціальності, наближаючи томістичну схоластику до вимог східного богословія. З його догматичних творів важливіші про Святу Тройцю, походження Святого Духа і Святого Таїнства.

Праці патріарха Йосифа були зібрані й перевидані як видання Українського Католицького Університету в Римі у 1968–1976 роках (томи І-VIII).

Помер Йосиф Сліпий 7 вересня 1984 року у Римі, пише Вікіпедія.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-08-20 12:46:03