понеділок, 16 січня, 2017, 12:45 Людина
Незвичайний хлопчик із книги «Загадковий нічний інцидент із собакою»
Юлія Толстих
середньостатистична львів'янка

«Загадковий нічний інцидент із собакою» («The Curious Incident of the Dog in the Night-time») – книга британського письменника Марка Геддона, яку світ побачив 2003 року і одразу високо оцінив декількома престижними преміями. Вона написана від імені головного героя, якому «15 років, 3 місяці й 2 дні». «Мене звати Крістофер Джон Френсіс Бун. Я знаю всі країни світу, їхні столиці, а також прості числа до 7057». Хлопець навчається у школі для дітей з особливими потребами, бо у нього «деякі поведінкові труднощі», і його вчителька Шивон порадила йому написати книгу. Тож книга, власне, починається з того, як він знаходить сусідського собаку Веллінгтона вбитим садовими вилами. А оскільки Крістофер любить детективи, він вирішує розслідувати цей інцидент і писати книгу, в яку записуватиме усі свої думки та хід розслідування.

Хлопець любить червоний колір, тому має спеціальний червоний барвник, щоб підфарбовувати деякі страви. Натомість він не любить коричневого та жовтого, тому страви саме таких кольорів він взагалі не їсть. Також він рахує кількість машин тих самих кольорів дорогою до школи (щодня за ним заїздить автобус) – і від кількості машин цих кольорів залежить, чи хорошим видасться його день. Крістофера цікавить космос, усесвіт; у нього дуже раціональний підхід до всього, не вірить, для прикладу, в якісь надприродні речі, а лише у те, що можливо довести, навести переконливі факти. Йому чудово дається математика, бо вона підлягає чіткій структурі і правилам, тому він дуже прагне скласти цьогоріч екзамен найвищого рівня «А» (безпрецедентний випадок для школи, де навчаються діти з особливими потребами).

Фото автора
Фото автора

Він любить тварин, бо вони передбачувані, а з людьми – складно, бо вони (люди) часто не говорять те, що думають, або говорять не те, що насправді подумали, або обманюють, або розмовляють метафорами, які йому важко зрозуміти. Він не терпить, коли до нього торкаються навіть батьки.

Усе життя Крістофера – впорядковане, кожна година розписана, усе розкладене по полицях. Будь-яка зміна у розкладі спричиняє стрес і негативну поведінку.

Хлопець розуміє: щоб бути детективом, він повинен бути сміливим, і наважується почати своє розслідування. Попри заборону батька, знайомиться із сусідами, хоч раніше його життя було обмежене квадратом: школа-дім-подвір’я-крамниця(зрідка).

За словами батька, мати померла два роки назад, проте Крістофер знаходить листи, написані материним почерком... Тому, розслідуючи інцидент із собакою, Крістофер починає все більше клубочків розмотувати і про життя своєї сім’ї.

Одного разу він навіть потрапляє до поліційного відділка. Не зупиняється перед страхами, небезпеками, панікою. Логічно мислить, обдумує маршрут, самостійно дістається потягом до Лондона (а живе він у невеличкому містечку). І все це при тому, що навколо безліч незнайомих людей, шумно, на нього чатують несподіванки і треба самому приймати рішення...

«І оскільки я все бачу, то, коли перебуваю в новому місці, моя голова стає схожа на комп’ютер, який одночасно виконує забагато завдань, центральний процесор перевантажено, і не лишається місця для думок про інші речі. І коли я в новому місці й навколо мене багато людей, це навіть важче, тому що люди не схожі на корів, квіти й траву, вони можуть говорити до тебе й здатні до несподіваних вчинків, тож треба звертати увагу на всі речі в новому місці, а також треба вміти передбачати речі, які можуть статися. Часом, коли я знаходжуся в новому місці й навколо мене багато людей, відбувається щось схоже на перебій в роботі комп’ютера, і мені доводиться заплющувати очі, затуляти вуха руками й стогнати, а це діє наче натискання клавіш CTRL+ALT+DEL, коли всі програми припиняють роботу, комп’ютер вимикається й перезавантажується, аби я знову зміг згадати, що я роблю й куди мені треба йти.»

Особливості поведінки Крістофера дуже схожі на особливості, притаманні людям із синдромом Аспергера (високофункціональна форма аутизму). І часто книгу так і називають: книга про хлопця із синдромом Аспергера. Але Марк Геддон пояснив, що ця книга про людину з особливим світосприйняттям, і описані у ній відчуття не претендують на об’єктивний опис відчуттів людей із синдромом Аспергера. Імовірно, хтось із людей, які вважаються спеціалістами у галузі діагностування і корекційних занять із людьми з аутизмом, могли б дорікнути авторові книги у перебільшенні, спрощенні, опущенні деяких особливостей поведінки його персонажа. Тому, мабуть, автор не претендує на науково доведену достовірність. Бо усі особливі діти, маючи багато подібних особливостей, водночас дуже різняться. Але, як на мене, доступніше, зрозуміліше описати – як може себе почувати, яка причина саме такої поведінки, який світ насправді складний і часом жорстокий для людини з аутизмом, – ніж це зробив Геддон, не вдалося ще нікому!

Сама книга написана простими зрозумілими словами. Усе пояснено до найменших дрібниць. Крістоферові важливо розкласти все у логічний ланцюжок. Він будує свою розповідь послідовно (причина-наслідок), описує свої думки і відчуття, чому він це любить, а це не може стерпіти, тож читачам значно легше собі уявити, як зрозуміти людину з особливими потребами, якщо вони зустрінуться у реальному житті. Настільки доступно написано, що цю книгу варто було б прочитати навіть школярам. Стає зрозумілим, що особливі діти хочуть і можуть дружити, любити, що мають власні почуття, вподобання, мають потенціал, який варто розкрити. І кожен з нас так само щось любить, а від чогось відмовляється, кожен із нас буває не в гуморі, а буває у прекрасному настрої…

Крістофер стикається із тим, що люди обманюють, не хочуть зрозуміти, часом не хочуть навіть вислухати або дати спокій, люди бувають жорстокими і злими, навіть найближчі... Але все ж хлопець не розчаровується і завершує свою книгу оптимістично: «...оскільки я сам їздив до Лондона й оскільки я розгадав таємницю «Хто вбив Веллінгтона?», був хоробрим і написав книжку, а це означає, що я здатен на все».

Можливо, я не можу бути незаангажованим (незалежним, об’єктивним) критиком, а є зацікавленою особою, але мій висновок про книгу такий: мастрід, обов’язкова для прочитання для людей від 15 і до безкінечності.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках IA ZIK.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-04-26 11:02:53