середа, 11 січня, 2017, 15:15 Людина
Поліцейський і маршрутка
Юрій Мартинович
репортер, оператор, письменник

Якось їду я додому. Вечір. Підсідає до мене старий друг, з яким я кілька років прислуговував у греко-католицькому монастирі. Були часи, і ми були такими собі юнаками-послушниками: кадило, свічки, Бог у перших рядах..

– Привіт!

– Здоров!

– Ого, ти тепер поліцай?! – дивлюся я на його чорну уніформу.

– Так, від самого початку.

– Круто, і як?

– Та як, важко, але то моє.

– А що найцікавіше?

– Та, певно, адреналін, ніколи не знаєш, що тебе чекає. От, колись мені треба було скакати з парашутом, сноубординг, ще якась фігня, а тепер... Тепер кожнен день відчуваєш життя. Мама питає: «Як день?», а я їй лиш: «Нормально» і все, бо як би розказав, то певно б посивіла.

– Страшно?

– А ти як думаєш? Канєшно, але кажу, мені то нра, плюс державне забезпечення, і...

– Влада? – усміхаюся я, вловлюючи його думки.

– Шось таке, скоріше: повага.

– Та да, коли відчуваєш респект і шо твоя робота робить реальний ефект, тоді це справжня робота. – узагальнив я.

– От, але буває всяке... Буває, що цей респект доводиться доводити. Та у мене своя система.

– Яка?

– Скажімо, якісь сімейні розборки. Спершу, їду попереджаю: краще мені до них вдруге не попадати.

– А якщо все-таки попадаєш?

– То проводжу чемну виховну бесіду, – усміхається він. – Бувають випадки, коли тіки силою до людей доходить, що і як вони повинні робити.

– Але сила породжує силу? – романтизую я життя.

– А ти уяви, приїджаєш, тебе не слухають, посилають на три букви, дальше роблять своє, щоб ти зробив?

– Камеру виключив і по писку б! – матеріалізую я життя.

– Ну от, шось таке й доводиться робити.

– А стріляв?

– Ліпше не питай, але і крадіїв машин зупиняв із купою зброї, і покидьків, які подруг-поліцейок били, їх укладав, і багато всього...

Хоч поліцай був втомлений після довгої зміни, та все ж, коли побачив молоду дівчину у стані вагітності, то чемно встав. А потім, ще й водія маршрутки повчив «ума розуму», бо той спішив і правила порушував. У підсумку, я побачив у своєму другові гарного копа, який і на роботі і поза, є охоронцем порядку. А головне, усвідомив, що кожна робота – це покликання. Одного Бог кличе, другого – історії, а до третього влада промовляє. І тут головне, щоб Бог, історії, влада були людськими: від людей і для людей, тоді у всьому є здоровий сенс.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках IA ZIK.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-02-25 11:18:08