середа, 11 січня, 2017, 15:32 Людина
45 років від початку масових арештів шістдесятників: живі спогади торкають серце
Вертеп у домі Садовських у Львові. Стоять ліворуч: Любомира Попадюк, Василь Стус, Олена Антонів, Ірина Калинець, Марія й Ганна Садовські, Михайло Горинь; сидять – Стефанія Шабатура («циган»), Мар’ян Гатало, Олександр Кузьменко
Вертеп у домі Садовських у Львові. Стоять ліворуч: Любомира Попадюк, Василь Стус, Олена Антонів, Ірина Калинець, Марія й Ганна Садовські, Михайло Горинь; сидять – Стефанія Шабатура («циган»), Мар’ян Гатало, Олександр Кузьменко

45 років тому, 12 січня 1972 року, відбулися масові обшуки та арешти українських дисидентів. Того дня у Львові та Києві було заарештовано 19 осіб – учасників різдвяної коляди. Їх залякували розстрілом, тортурами, психлікарнями і завданням шкоди рідним.

Зокрема, за ґратами опинились лідери дисидентів – Іван Світличний, Василь Стус, Євген Сверстюк, Зіновія Франко, Леонід Селезненко, Леонід Плющ та ін.

У Львові до слідчої в’язниці УКҐБ на вул. Миру (сучасна – Степана Бандери), в якій тепер Національний музей «Тюрма на Лонцького», потрапили В’ячеслав Чорновіл, Ірина Стасів-Калинець, Іван Гель, Стефанія Шабатура, Михайло Осадчий, Ярослав Дашкевич.

Громадська діячка Дзвінка Калинець-Мамчур. Фото: Олег Вівчарик
Громадська діячка Дзвінка Калинець-Мамчур. Фото: Олег Вівчарик

Донька шістдесятників Ірини та Ігоря Калинців громадська діячка Дзвінка Калинець-Мамчур поділилась ІА ZIK своїми спогадами про той день, коли арештували її маму:

– Я тоді була у другому класі. Пам’ятаю той день дуже добре. Перед тим мене батьки привезли з Ходорова, де я була в бабусі, тому що у Львові готували великий вертеп. У тому вертепі брав участь Василь Стус, який був тоді проїздом у Львові. Тато мій був відряджений у Брюховичі – там був з’їзд молодих літераторів. І мама, щось відчуваючи зле, попросила, щоб її мама, моя бабуся, яка теж жила у Львові, прийшла до нас ночувати.

Пам’ятаю, з самого ранку дзвінок у двері. Я ще спала. Мама потім казала, що вона зразу здогадалася, чому такий ранковий дзвінок. Коли вона запитала, хто це, їй сказали: «Вам телеграмма». Мама відкрила двері, вони тут же поставила ногу на поріг, щоб вона не могла їх закрити. Покликали сусідів, яких назвали тоді дуже страшним словом «понятые». Обшук тривав до пізньої ночі.

Мамі якось вдалося їх переконати, що я повинна йти до школи. На той час уже підійшов мій дідусь, мамин тато. І коли я йшла до школи, мама мені шепнула, щоб я попередила Стефу Шабатуру, яка жила через два будинки. І коли ми підійшли, то побачили, що у неї у всіх трьох вікнах світиться і є дуже багато людей. Ми зрозуміли, що в неї теж обшук і вже навіть не стали заходити, бо якщо хтось зайде під час обшуку, до кінця обшуку його вже не випускають…

Я пригадую розкидані речі у нас вдома. У нашій хаті найбільша цінність це були книжки. У нас їх дуже багато було – дерев’яні стелажі майже всі стіни заповнювали. І ці всі книжки лежали розкидані на підлозі. Я собі думала, як таке можливе – мої батьки так цінять книжки, а вони тут так розкидані. До того всього один з КДБістів розлив зеленку, бо щось він там шукав в аптечці. І та зеленка так і була розлита по кухні і по книжках…

Для малої дитини цей обшук – це був, звичайно, жах. Усе було перевернуто. Все висипалося на купу посеред кімнати. І коли вже пізно ввечері вони йшли, то забрали маму, хоча дали слово, що її відпустять.

Пригадую, як на другий ранок приїхала бабуся, татова мама, з Ходорова і сказала, що в них теж були обшуки. Вона вже зрозуміла, що відбувається щось погане. А телефонів тоді не було, тому вона приїхала, щоб дізнатись, що сталося. І от вона сидить у нас, усі родичі заплакані, і тут дзвінок у двері. Я відкриваю – стоїть дуже веселий тато, який нічого ще не знав. Пригадую, як ми йому сказали, що відбулося, пам’ятаю його сльози…

Три дні ми чекали, що мама повернеться, і коли вона не повернулася, тато сказав, що це вже все. Якщо не відпустили до трьох днів, значить буде арешт. Далі ви знаєте – тюрма на Лонцького, побачення, яке мені дали одне. Я щось мамі мала передати – «відмовся від якоїсь статті, бо нема свідків». Пригадую, як мені це було страшно і важко, як дитині, але я розуміла важливість моменту.

А потім через півроку, у серпні, коли я була у бабусі в Ходорові, приїхав товариш тата – відомий художник Богдан Сорока. Коли бабуся побачила, що він заходить на наше подвір’я, вона зрозуміла, що тата вже теж арештували».

Ірина та Ігор Калинці були засуджені за «антирадянську агітацію і пропаганду» до шести років ув’язнення в таборах суворого режиму та трьох років заслання.

Ігор Калинець. Фото: varianty.lviv.ua
Ігор Калинець. Фото: varianty.lviv.ua

Сам Ігор Калинець згадуючи події 1972 р. оцінює їх в контексті всього шістдесятницького руху, а також говорить про те, які аналогії можна провести між боротьбою дисидентів і сучасною війною з Росією:

– Шістдесятництво йшло широким фронтом. Воно було на різному рівні – і політичному, і мистецькому. Ці арешти 12 січня певною мірою були підсумкові, бо арешти були і до, і після того. У 1972 році просто був найбільший погром. Ясно, що на той час найбільше досягнення шістдесятників було в тому, що ми показали – Україна не мовчала після Другої світової війни, і після подій такого революційного і військового характеру ми мали трохи інший характер відродження.

Хоч не всі люди були арештовані саме 12 січня, але ця дата у нас в таборах відзначалася як день українського політв’язня, здається, на пропозицію В’ячеслава Чорновола. У той день ми писали заяви чи проводили одноденне голодування. Словом, по-різному цей день відзначався.

Так виглядав новорічний вертеп дисидентів у Львові 1972 р. Вони ще не знали, що влада готує на 12 січня. Фото: istpravda.com.ua
Так виглядав новорічний вертеп дисидентів у Львові 1972 р. Вони ще не знали, що влада готує на 12 січня. Фото: istpravda.com.ua

І коли ми вийшли на волю, то хотіли утвердити цю дату. Але це не вдалося, тому що наші старші побратими з ОУН-УПА сказали, що може то є дата трохи вибіркова, для певної категорії людей, а не для всіх українських політв’язнів. Зрештою, якщо тепер хтось про цю дату згадує, то це є дуже позитивне явище і ознака. Врешті-решт це свідчить, що все мало якийсь свій сенс і що вся наша тогочасна діяльність, включаючи до арешту й особливо в період ув’язнення, де ми були дуже активні і вже відверто себе пов’язували з українським визвольним рухом, мала якесь значення. Це показує, що наша незалежність не виникла ні з того, ні з сього, а опирається на певні революційні романтичні традиції різних поколінь, у тому числі покоління шістдесятників.

Не можна сказати, що сучасні події на Сході України є ланками тієї самої боротьби. Рух шістдесятників – це був опір в імперії. А тепер є розв’язана війна між колишньою імперією і незалежною державою. Це вже дещо інший характер боротьби. Але єдине, що в’яже ті всі часи і покоління, – це, так би мовити, постійна кількасотлітня війна Росії з Україною. Тоді Росія в межах своєї імперії нищила і душила рухи опору, а тепер вона просто ополчилася проти вже незалежної держави.

Тетяна Штифурко,
IA ZIK.

Довідка.

Як писала «Історична правда», тоді наближалася 50-та річниця створення СРСР. Із перших днів січня 1972 р. КГБ розпочав спецоперацію з нейтралізації людей з відвертою громадянською позицією. Спецоперація призвела до масового погрому опозиційної інтелігенції та сотень арештів.

Внаслідок оперативно-розшукових заходів у поле зору КГБ потрапили учасники різдвяної коляди-1972.

Її організаторами була дисидентська молодь зі Львова та Києва, яка чинила спротив політиці викорінення українських національних традицій, атеїстичній пропаганді, забороні відзначення релігійних свят, зокрема Різдва Христового.

Ініціатором вертепу у Львові стала учасниця правозахисного руху лікар Олена Антонів, колишня дружина Вячеслава Чорновола. Репетиції відбувались у її помешканні невеликому будинку на вул. Спокійній, 13.

Під час вертепів дисиденти заходили з вітаннями-колядками до знаних людей, наприклад, до Романа Іваничука, Ростислава Братуня, Миколи Петренка, Володимира Лучука, Євгена Лазаренка, Володимири Чайки, Григорія Нудьги, інших письменників і митців.

У вертепах брали участь подружжя Калинців, художниця Стефанія Шабатура, психолог Михайло Горинь та його дружина педагог Ольга Горинь, педагог і літературний критик Володимир Іванишин, Марія Антонів, Марія Ковальська, Ярослав Мацелюх, учителька Любомира Попадюк, художник Богдан Сорока із дружиною Любою, Роман та Леся Лещухи, Марія Гель, Марян Гатала, Ярослав Лемик, Степан Бедрило, Любомир Криса, Раїса Мороз, Микола Білоус та ін.

Загалом у вертепі взяло участь близько 45 осіб, з-поміж них і Василь Стус, який у переддень Нового року приїхав до Львова з Моршина, де тоді лікувався.

Перестрівши колядників на вул. Енгельса, Стус долучився до вертепу. Так він зазначив свої враження від коляди: «Ви таки зуміли зберегтись. У цьому ваша сила».

Проте влада розуміла, що звинувачувати дисидентів у недотриманні атеїстичних принципів радянської держави та відзначенні релігійних свят є дрібязковим. Для проведення масових арештів не вистачало більш вагомої причини, ланцюжка, який би дозволив довести «звязок націоналістичного підпілля в Україні із закордонними українськими центрами та організаціями».

Для цього була використана т.зв. «справи Добоша». 4 січня 1972 р. на кордоні був затриманий бельгійський студент українського походження Ярослав Добош, в якого конфіскували копію «Словника рим української мови» політвязня Святослава Караванського. Студента звинуватили «у проведенні підривної антирадянської діяльності».

Після того були проведені обшуки, в результаті яких обшуків за ґратами опинились лідери дисидентів Іван Світличний, Василь Стус, Євген Сверстюк, Зіновія Франко, Леонід Селезненко, Леонід Плющ та ін.

У Львові до слідчої вязниці УКҐБ на вул. Миру (сучасна Степана Бандери), в якій тепер працює Національний музей «Тюрма на Лонцького», потрапили Вячеслав Чорновіл, Ірина Стасів-Калинець, Іван Гель, Стефанія Шабатура, Михайло Осадчий, Ярослав Дашкевич.

Заарештованих дисидентів залякували розстрілом, фізичними тортурами, завданням шкоди рідним і близьким. Використовували також систему «каральної медицини»: деяких, кого було складно звинуватити у порушенні відповідних статей кримінального кодексу, оголошували божевільними та увязнювали у спецпсихлікарнях.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-01-19 21:27:58