середа, 19 жовтня, 2016, 12:17 Людина
Російський присмак української освіти
Фото: ria.ru
Фото: ria.ru

Чи реально батькам школярів відмовитися від уроків російської мови в українських школах? Кілька років тому це завдання, мабуть, здавалося б недосяжним. Проте сьогодні частішають випадки, коли батьки учнів намагаються у законний спосіб позбавити своїх дітей вивчення мови сусідньої держави. Мотивація у всіх різна: хтось не хоче вивчати російську, вважаючи, що корисніше буде відвідувати уроки англійської чи інші дисципліни; хтось наполягає, що відмова від вивчення мови окупанта в умовах російської агресії – справа честі.

Та в Україні знаходяться батьки, громадські діячі, активісти, кому це питання небайдуже. У соцмережах створюють спеціальні спільноти, а поза віртуальним життям – громадські організації.

Журналіст, представниця ГО «Батьківський контроль» Зоя Звиняцьківська у своїй колонці на «Українській правді. Життя» наголошує, що типові навчальні плани складаються з двох частин:

  • інваріантної – обов’язкової для всіх; це ті предмети, які всі учні всіх українських шкіл зобов’язані вивчити;
  • варіативної – за бажанням школи.

«Типовий план початкової школи з українською мовою навчання ясно говорить: до інваріантної складової входить українська мова та іноземна (російська – це у нас мова нацменшин, а не іноземна, якщо що). Отже, російська – це варіативна складова. Це означає, що директор вашої школи так вирішила», – пише активістка.

Вона додає, що насправді вибір курсів варіативної складової зовсім не обмежується російською мовою. Він просто величезний: у молодшій школі можливі такі дисципліни як «Поетика», «Основи екології», «Основи гуманістичної моралі», «Права дитини» та багато інших.

«На питання батьків – чому ми вивчаємо «Русский язык», у школах непохитно відповідають: «Бо така програма», заводять журнали і навіть ставлять оцінки з цих предметів в табелі. І це при тому, що курси варіативної складової оцінюються лише вербально, без жодних журналів та оцінок в зошитах, домашніх завдань нема – принаймні в молодшій школі. Ця норма міститься в Орієнтовних вимогах до контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи», – наголошує Зоя Звиняцьківська.

Отже, якщо батьки вважають, що їхня дитина не повинна обов’язково вивчати необов’язкову російську мову, варто написати заяву вільного зразка, в якій повідомити про відмову відвідувати небажаний курс. А також, за потреби, нагадати шкільній адміністрації, щоб вона змінила розклад так, аби факультативи опинилися останніми уроками, бо це також передбачено нормативними документами.

Але трапляються й складні випадки. Інколи особливо наполегливі школи примудряються змінити свій власний Типовий план і додати «Руccкий язык» до інваріантної складової – це робиться через МОН, і міністерство в даному випадку вважає, що просто задовольняє запит школи, додає громадська активістка.

Житель Києва Олег Седько виявився одним з тих сміливців, для якого відмова від вивчення його сином-п’ятикласником російської мови перетворилася на справжню боротьбу. У Facebook-спільноті «Батьки-SOS» він опублікував відповідь школи.

«Вибір російської мови… базувався на побажаннях батьків та їхніх дітей, шляхом опитування на батьківських зборах… Адміністрація школи та педагогічний колектив не вважають, що у школі популяризують російську мову… ваш син Орест, знаючи російську мову, зможе в оригіналі прочитати твори М. Булгакова, А. Ахматової, а головне – «Щоденник» Тараса Шевченка», – йшлося у відповіді адміністрації навчального закладу.

<nbsp;>

 

Згодом Олег Седько повідомив, що уроки російської для його сина все ж таки скасували на навчальний рік, проте заміну їм не знайшли. «Буде на задній парті готуватись до наступного уроку. А на наступний рік уроки російської будуть або перші, або останні», – пояснив батько учня.

Батьки школярів та громадські активісти «воюють» не лише на рівні школі, а й штурмують міністерство. Так, письменниця, громадська діячка Лариса Ніцой на своїй сторінці у Facebook опублікувала відповідь Міністерства освіти і науки України щодо вивчення російської мови у школах.

«Надійшла відповідь на шістьох аркушах. Там на п’ятьох аркушах з шести – витяги з Законів України, на яких посилається Міністерство освіти, чому воно розвивало і розвиватиме мови меншин і не опікується українською. Бо в наших законах не йдеться про таку опіку. Не йдеться про захист державної мови, а тільки про захист мов меншин. От якби українці були меншиною в Україні, тоді б і їх, і мову захищали, а так – вибачайте. Законних підстав нас захищати немає. Так, Міністерство стурбоване рівнем вивчення української мови, але нічого зробити не може. У нас такі закони», – обурюється письменниця.

 

Водночас у своїй відповіді МОН визнає: «У той же час, рівень володіння українською мовою, зокрема усним мовленням, в учнів загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням мовами національних меншин у багатьох випадках є недостатнім».

<nbsp;>

 

Тож, Міністерство освіти і науки направило керівникам обласних департаментів/управлінь освіти та всіх навчальних закладів України листа з вимогою дотримуватися мовного законодавства. Відтак, освітян намагаються зобов’язати викладати та спілкуватися у навчальних закладах державною мовою – українською.

Крім того, загальноосвітнім навчальним закладам при розробці робочого навчального плану рекомендується враховувати інтереси учнів та їхніх батьків – ознайомлювати батьків та учнів з проектом робочого навчального плану через веб-сайт закладу та на батьківських зборах, проводити відповідні опитування тощо.

У свою чергу, експерт аналітичного центру CEDOS Ірина Когут також наголошує, що батьки мають цікавитися заздалегідь, які саме дисципліни вивчатимуть їхні діти протягом навчального року.

«У школах з українською мовою навчання російська – не факультатив, а частина варіативного компонента навчального плану. Це означає, що школа кожного року формує свій робочий навчальний план. Близько 10% годин відводиться на варіативні дисципліни, які обирає школа. Але такі предмети тоді стають обов’язковими для вивчення, учням ставлять оцінки.

Якщо батьки не хочуть, щоб їхні діти вивчали російську мову в рамках варіативної складової, вони повинні йти до директора школи з відповідними заявами. За законодавством, варіативна складова визначається школою, але за погодженням батьків», – сказала у коментарі IA ZIK Ірина Когут.

Але, наголошує вона, такі звернення потрібно скеровувати не посеред навчального року, а ще до його початку.

Ірина Когут зауважує, що варіативні дисципліни вносяться в атестат, табель, учням ставлять оцінки. Але переважно ні діти, ні батьки не знають, що це варіативні предмети. Школа сама вибирає, чим заповнити певну кількість годин.

«Механізм відмови від певного предмету є, але він впирається в те, що батьки повинні взаємодіяти зі школою. Вони мають цікавитися, який навчальний план у школи і що будуть вивчати їхні думки. Ну а школа має цікавитися думкою батьків, до того ж, у більш формальному вигляді, ніж усне голосування на батьківських зборах.

Російську мову, як і будь-яку іншу варіативну дисципліну, необов’язково замінювати іншим предметом. Але окремому учню складно не відвідувати це заняття, простіше скасувати дисципліну для всіх», – додає експерт.

Та доки батьки школярів морочать собі голову, як відмовитися від російської мови, у Міністерстві освіти і науки підготували новий проект закону «Про освіту», який наразі «завис» у Верховній Раді. Зокрема, стаття 9 законопроекту визначає мовою навчання у закладах освіти України українську. Водночас наголошується, що «громадянам, які належать до національних меншин, гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних закладах середньої освіти».

Проте така норма законопроекту обурює громадських діячів. Письменниця Лариса Ніцой наводить свої аргументи: «Знову всюди, де тільки можна, ввели навчання мовою меншин. Ми не проти меншин і не проти вивчення меншинами своєї мови. Але чому вона всюди? Навіть у вишах ввели викладання мовою меншин. Таке навіть Табачник собі не дозволяв. Як ви уявляєте таке викладання? Наприклад, у виші на лікаря вчиться вірменин вірменською, кримський татарин – татарською, угорець – угорською і т.д. Потім ці лікарі кожен своєю мовою розмовлятимуть з пацієнтом і ставитимуть діагноз? Для цього існує державна мова… У нас немає навчальної бази для вишів мовами меншин. Насправді цим пунктом Закону нахабно і цинічно впроваджують на всіх рівнях російську мову».

Також вона нагадує, що у Конституції України немає викладання навчального процесу мовами меншин в школах і вишах, немає двох годин української на тиждень, а всі інші дисципліни – мовою меншин; немає утримання шкіл меншин за кошт держави чи навчання студентів у вишах мовами меншин.

А яка ж ситуація складається у регіонах, де навчання у школах здійснюється, переважно, мовами національних меншин? Кандидат філологічних наук, доцент Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, громадський діяч Ірина Магрицька, яка є вимушеною переселенкою з м. Луганськ, у коментарі IA ZIK розповіла про витоки та наслідки двомовності, а фактично – домінування російської мови у школах.

За її словами, від початку Незалежності усі вищі і середні спеціальні навчальні заклади Луганщини здійснювали викладання виключно російською мовою. Бувало, правда, що викладачі на початку семестру запитували у студентів, якою їм мовою викладати. А оскільки сільські діти, як правило, були в меншості, то мова викладання завжди була російською.

«Пам’ятаю, як на початку 90-х і в Луганську, і в інших містах області стали масово відкриватися україномовні класи і школи, куди батьки з радістю віддавали своїх дітей. З десяток років в обласному центрі функціонувало три повноцінних українськомовних школи. Збільшився набір студентів на факультети української філології. Усе нібито було правильно. А потім ці діти, закінчивши українську школу (клас), ішли до коледжів та університетів, де викладання повністю велося російською мовою. І батьки, і діти тоді зрозуміли, що краще вчитися в російськомовних школах (класах), а без української мови можна легко обійтися. До того ж, українська мова не була потрібною і в інших сферах… Відтоді ж у сільських школах почали вводити уроки російської мови, бо, за словами директорів тих шкіл, їхнім випускникам важко адаптуватися до всуціль російськомовного навчання в коледжах та вишах Луганщини», – зазначає Ірина Магрицька.

Як зазначає філолог, згодом,у 2008 році, на Луганщині почали ліквідовувати українські класи та школи.

«Одного разу моя студентка з кафедри журналістики Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля, що був в Луганську, пожалілася мені, як їй було важко вчитися в університеті перші півроку. Справа в тому, що та дівчина з Новопсковського району, а там усі села – українські, і вона вчилась в українській школі. А в національному за статусом навчальному закладі всі предмети, за винятком української мови, їм викладали російською. Та студентка не все розуміла на лекціях і в підручниках, а прийшовши в гуртожиток, через це плакала, закрившись у ванні…», – згадує викладач.

На думку Ірини Магрицької, для того, щоб українська мова стала справді державною на Донбасі, повинна злагоджено запрацювати україномовна система повного освітнього циклу: дошкільні заклади – школа – ВНЗ. Без якогось одного з її складників ніякого результату не буде, впевнена громадський діяч. «А ще для того, щоб процес русифікації Донбасу припинився, потрібна серйозна люстрація керівних кадрів, передусім в освітянській галузі», – додала вона.

Тож, приклад «русскоміровського» Донбасу красномовно говорить про наслідки мовних акцентів. Чи приймуть суперечливий закон про освіту – питання часу і мудрості керманичів держави. Водночас, варто задуматися, який світ «світить» українським дітям вже за кілька років. А поки що кожен для себе має вирішити, чи потрібно українському школяреві з Києва, Дніпра, Харкова чи Житомира вчити мову сусідньої держави.

Підготувала Ольга Іващук,
IA ZIK

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2016-12-06 12:14:22