понеділок, 10 жовтня, 2016, 13:18 Західна Україна
Фальшива нота депутата міськради на Закарпатті
Августин Волошин
Августин Волошин

Ця подія не претендувала на значущість, про неї не обмовився у стрічках новин жоден місцевий інтернетресурс, однак набула несподіваного розголосу.

Усе починалося доволі буденно й непретензійно: у Рахівській міській раді тривали громадські слухання щодо перейменування в рамках декомунізації кількох вулиць. Коли ж пролунала пропозиція Партизанську назвати іменем Августина Волошина, слово взяв депутат Василь Гейніш – підприємець, в минулому вчитель музики, який до цього не був поміченим у ґрунтовних наукових дискусіях й ніколи не вирізнявся особливим інтелектом. Те, що мовив далі цей обранець місцевої громади, викликало у присутніх справжній шок.

Без тіні сумніву, гнівно і категорично він звинуватив Героя України, президента Карпатської України, отця-прелата Августина Волошина в усіх смертних гріхах, а саме: створення на Думині (гора біля Рахова – автор) концтабору для військовополонених, знищення тисячі євреїв, вбивство мирного населення.

Усе це підсилювалось хаотичною жестикуляцією, криком, він так захопився своїм виступом, що вже сам почав вірити у достовірність власної маячні. Як кажуть у таких випадках, Остапа понесло…

Якщо б екс-педагог і екс-тамбуриніст місцевого духового оркестру на кухні за погарчиком сливовиці в товаристві таких же політично стурбованих українофобів з піною на роті галасував про «злочини» карпатських січовиків і президента Волошина – той факт не мав би для нас жодної ваги, оскільки вже звикли до лайок і поливання брудом наших національних героїв.

Однак, коли на поважному зібранні слово бере публічна особа – депутат міськради – і пересмикує факти, фальшує історію, то чи варто проявляти толерантність і просто промовчати? Звісно, що не варто! Однак чомусь занімів від несподіванки новообраний міський голова Рахова, який провадив громадські слухання, швидко не зорієнтувався, як має себе вести у подібних випадках.

Відібрало мову й в ура-патріотів, не готових до публічних дискусій. Мовчав, наче води в рот набрав, і лідер районної партійної організації, яка «посунула» у своєму виборчому списку п’ятьох однопартійців, щоб «вивести» у депутати В. Гейніша (правда, той згодом «кинув» своїх добродійників і переметнувся до опонентів).

Та знайшовся лише один-єдиний (майже з півсотні присутніх) сміливий і свідомий рахів’янин, який дав відсіч фальсифікатору і захистив честь та гідність Августина Волошина.

Тим часом Василь Гейніш (серед своїх – Ласло-Лоці) нікого не слухав й нічого не чув, наче мантри, повторював завчені фрази про «злочини» Карпатської України та її президента. Риторика й спосіб «аргументації» дуже нагадували стиль і методику лідерів угорської ультранаціоналістичної праворадикальної партії «Йоббік», яку аналітики класифікують як ксенофобську, антисемітську та гомофобську, від себе додам – і як українофобську, оскільки її діяльність в Україні спрямована на підрив територіальної цілісності та суверенітету нашої держави. Ця політична сила бачить Закарпаття виключно частиною Угорщини і свою агресивну концепцію виносить на перший план у міжнародних відносинах.

Трохи історії

Угорська партія «Йоббік» є іноземною партією, що здійснює неприховану політичну агітацію на території України. Депутат Василь Гейніш (ймовірно, її добровільний чи несвідомий адепт) і його нечисленні симпатики (а вони в Рахові є, тільки поки що мовчать!) раптово «забули», що 1939 року фашистська Угорщина за підтримки Гітлера кинула регулярні війська проти Карпатської України та окупувала українську етнічну територію. Воліють також не пам’ятати, як Угорщина протягом восьми віків, не тільки у складі Австро-Угорської імперії, провадила жорстоку дискримінаційну політику проти закарпатських українців загалом і гуцулів, зокрема.

У нашому спільному минулому було немало трагічних сторінок – кривавий 1939-й в Карпатській Україні, трагічний початок Другої світової, грізні воєнні 1941-1945 роки, однак українці ніколи за всю свою багатовікову історію не пускали в Дунай мадярську кров, в той час як Тиса плакала українською кров’ю.

Регулярна армія Угорщини у складі німецького Вермахту нищила міста, села і тисячі українців в Україні. Однак я твердо переконаний і непохитно стою на тому, що не варто роз’ятрювати ще незагоєні рани, оскільки на взаємних образах не збудуєш майбутнього, а дурість не має національності. Варто мовити одне одному: «Прощаю і прошу вибачення!».

Наші сусіди-поляки знайшли спосіб взаємовибачитися перед українцями за непросте спільне минуле (польський Сенат засудив антиукраїнську операцію «Вісла»), однак інші найближчі сусіди – росіяни та угорці – досі мовчать, хоча мали би вибачитися перед нами за тривалу, упродовж кількох століть колоніальну політику, а не виголошувати імперські заклики до нового розподілу України. Нині немало простих угорців, котрі є членами «Йоббіка», декларують свою солідарність з новітнім імперфашистом – Путлером.

Не знаю, який «йоббік» стрілив у голову місцевому депутату Василю Гейнішу, де начитався чи наслухався маячні про «злочини» Волошина, однак нагадаю йому, що українська історіографія вважає президента Карпатської України, Героя України визначним державним і громадським діячем, великим патріотом краю, священиком-гуманістом. Якщо громадянин чужої держави Ласло-Василь Гейніш (з надійних джерел мені відомо, що має паспорт громадянина Угорщини) дозволяє собі ображати національну гідність українців, обливати брудом національних героїв, свідомо фальшувати нашу історію – то тут варто проявити професійний інтерес до цієї персони Службі безпеки України і дати його вчинкам правову оцінку, зокрема, й за подвійне громадянство.

Не уявляю собі, щоб хтось з етнічних українців, які проживають в Угорщині, виступив перед громадами Сегеда і Деска – цих міст-побтатимів Рахова – й почав поливати помиями угорських національних героїв (таких, як Дожа Дьордь, Лайош Кошут, Іштван Сечені) й пересмикувати історію. Йому би швидко писок заткали! А у Рахові пан Гейніш ходить, наче павич, гордо вип’ятивши підборіддя, – «надутий герой»! Гуцули традиційно мовчать, бо звикли до толерації, а депутат їхню вроджену шляхетність та надвисоке терпіння сприйняв як слабкість і приховану підтримку власної позиції… Однак бійтесь гніву доброї людини – страшний той гнів у своїй праведності!

За ділами їхніми пізнаєте їх

Це до нас крізь століття волає Іван Франко своїм віршем «Не мовчи!»:

«Не мовчи, коли, гордо пишаючись,
Велегласно брехня гомонить,
Коли, горем чужим утішаючись,
Зависть, наче оса та, бринить,
І сичить клевета, мов гадюка в корчи, –
Не мовчи!»

Маю багато друзів серед угорців і маю приятелів та недругів серед українців – ніколи не ставлю національність головним мірилом в оцінці тієї чи іншої людини, визначальним для мене є її дії та вчинки. «За ділами їхніми пізнаєте їх», – чіткий маркер дає нам Екклезіяст. На щастя, не одіозний рахівський депутат Ласло-Василь Гейніш визначає обличчя місцевої угорської спільноти – тут багато високодостойних етнічних угорців, патріотів нашої держави, які підтримують нас у кривавій війні з російським фашизмом, не забули червонозоряні танки в Будапешті 1956 року, шанують українську й гуцульську культуру, однак не забувають і про свої національні корені, пишаються своєю другою Батьківщиною – Угорщиною.

Взірцем справжнього угорця для мене є інший Ласло-Василь Ґейніш – уродженець Рахова, Заслужений журналіст України, мій давній приятель, визнаний патріот Гуцульщини. А ще – мої щирі друзі-мадяри Томаш Тракслер, Ондраш Горват, Мікі Тушер, Мікі Конкол, сусіди Євіцькі, Шлайгери, Габовди, Барони, доктор і професор з Мішкольця Ласло Гьомзе. Своїми наполегливими екуменічними зусиллями велику повагу рахів’ян здобув священик місцевої римо-католицької громади о. Ласло Микуляк. Пригадую, як минулого року ми – українські греко-католики й угорські римо-католики (православні з церков московського патріархату із зрозумілих причин відмовилися взяти участь в екуменічній ході) – однією здруженою колоною-процесією крокували Раховом й спільно молилися двома мовами до Богородиці за кращу долю наших родин і України. Я крокував пліч-о-пліч з мадярами та гуцулами і так органічно чувся членом великої єдиної рахівської родини, ба більше, був гордий з того, що належу до цього збратаного товариства, що народився і виріс в гуцульському Парижі…

Нині наша держава перебуває у стані війни зі своїм віковічним лютим ворогом – Росією і потребує підтримки сусідів й власних громадян. Прикро, що обраний українцями-гуцулами депутат Рахівської міської ради Василь Гейніш пішов проти громади й взяв подану ворожими голосами фальшиву ноту. Як музикант-теоретик добре знає, що роблять в оркестрі з виконавцем, який фальшує. Тому маю надію, що виборці дадуть належну оцінку цьому депутату й знайдуть можливість позбавити його мандата.

Пан Василь Гейніш – підприємець, крамарчук. Після агресії з його боку на громадських слуханнях, очорнення світлої для нас, українців, постаті Августина Волошина, я відразу ж перестав купувати товари в його крамниці, до цього закликаю усіх свідомих краян – це буде абсолютно цивілізованим виявом власного ставлення до тих, хто зневажає нашу історію.

Нині у нас, хвала Богові, свобода слова і ніхто нікому не затуляє рота. Допускаю, що пересічний громадянин, приміром Ласло Гейніш, може не любити українських національних героїв, може сичати на все українське і у своєму приватному помешканні перед дітьми й сусідами може виголошувати «йоббікнуті» спічі – має Лоці-бачі таке право!

Однак, якщо депутат Василь Гейніш публічно й брутально буде принижувати нашу національну гідність – ми теж маємо право поставити такого політичного авантюриста на місце й змусити його відповідати за свої слова та вчинки!

Мудрі гуцули  й мудрі етнічні угорці завше знайдуть спільну мову, бо бажають жити в мирі та злагоді, разом наводити лад у спільній хаті – і жодні провокації екзальтованих політиканів не зашкодять цьому!

І наостанок: велич Августина Волошина ані на мікрон не змаліє від брехливого сичання якогось примітивного троглодита. Маю на меті застерегти чергового фальсифікатора нашої історії від спокуси потоптати в багні українські національні символи, знакові постаті й духовні скарби: забудьте про мовчазних і вічно всетерплячих гуцулів-українців, відповідь буде миттєва та рішуча! В чім і підписуюсь, –

Олександр Масляник,
почесний громадянин Рахова,
«Зоря Рахівщини» від 8 жовтня 2016 року

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-10-18 12:31:19