п'ятниця, 27 травня, 2016, 13:39 Людина
Лекція свободи: Країна – не вітальня з сервантом із посудом для свят
Лідер гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук прочитав «Лекцію свободи» на IV Львівському медіафорумі
Лідер гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук прочитав «Лекцію свободи» на IV Львівському медіафорумі

Цього року «Лекцію свободи» на IV Львівському медіафорумі виголосив лідер гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук. IA ZIK наводить текст промови

Для мене велика честь сьогодні стояти на цій сцені. Я стояв на багатьох сценах, але ця - особлива. Я особисто був знайомий з Сашком Кривенком. Можливо, я не дуже добре його знав, але ам’ятаю, яка це була світла та інтелектуально широка людина. У моєму житті дуже часто не вистачає таких людей. Тема моєї лекції не дуже пов’язана з журналістикою, але я б хотів через вас, журналістів, звернутися до ширшої аудиторії: до політиків, до всіх громадян країни. Ми вже 25 років будуємо державу «Україна». Але всі ці 25 років сперечаємося, чим є Україна і хто такий українець. Хтось скаже, що це очевидно – той, хто ідентифікує себе українцем, той і має право так називатися. Якщо ти народився тут, але маєш інший паспорт, говориш з акцентом, співаєш українську пісню на «Голосі країни», маючи при цьому темну шкіру, але робиш це щиро, чи є ти українцем? Але хто це визначає – те, чи є людина українцем? Чи можуть Сергій Нігоян або Михайло Жизнєвський так називатися? І чи були вони більшими українцями, ніж ті, хто голосував на референдумі в Донецьку? Це дещо риторичне питання,оскільки ні я, ні ви не можемо сказати про когось те, що він сам про себе думає. Щоб відповідати на такі питання легко і без упереджень, народ має кардинально змінити парадигму сприйняття того, що таке «Україна». Але найперше відповісти собі: «Яку державу я хочу мати? Хто і для кого її створює?».

Нам потрібно перестати будувати державу за старою схемою. Нам треба зробити країну, засновану на конституційних засадах. Чи має нас об’єднувати те, що у нас спільне минуле, походження, кров чи зовнішня подібність? Як на мене, це мають робити спільні цінності, спосіб життя, правила гри, конституція, загалом та, що робить наше життя комфортним саме на цій території, у цей час, у цій спільноті і для наших дітей в майбутньому. Саме це і є ключ до успіху.

Ми сьогодні живемо в квартирі, про яку, можливо, мріяли наші предки, люди, які будували українську державу наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття, на зламі епох. Тоді розвалювалися імперії і всі маленькі народи відчували свою ідентичність, гуртуючись виключно навколо своєї мови, культури або історії. Таким чином було легко протистояти великим Імперіям – Російській, Габсбурзькій. Тоді це спрацювало, бо світ був закритий і це був єдиний спосіб об’єднатися. Адже як протистояти великому ворогу? Треба знайти сусіда, який такий самий, як ти. Мені здається, що в ХХІ столітті така ідея не працює, тим паче в Україні. Її часто порівнюють з Польщею. Але ми не Польща. Ми ніколи не мали однорідної національної картинки по всій території, ми ніколи не говорили однією мовою, ми ніколи не мали великої і довгої державності. Так, ми є законним спадкоємцем гарної історії Київської Русі. Вітаю нас з цим. Але ми маємо усвідомити, що держава, яка виникла в 1991 році, була створена під впливом наших суб’єктивних правил, історичних об’єктивних обставин. Україна була зшита з кусочків різних країн і різних частин, людей, які мали свою історію, різне її бачення, різні плани на майбутнє, різне походження, а деколи навіть ходили в різні церкви. Коли ми сьогодні хочемо відповісти на питання «Що ж таке нація?», то нам потрібно перестати думати про речі, які роз’єднують. Не тільки тому, що вони є об’єктами політичних маніпуляцій, але й тому, що така система нестійка, вона, рано чи пізно, почне хитатися без стовпів, які б її утримували.

Мойсей 40 років водив євреїв по пустелі. Він робив це для того, щоб звільнити людей від рабства, прийти до гори Синай і там почути від Бога десять заповідей, які ми всі знаємо з Біблії. Саме вони і стали конституцією єврейського народу. З нею, з новими правилами гри, йдучи тільки вперед і не думаючи про рабство, вони змогли перебудувати свою історію. Тут також можна згадати історію Сполучених Штатів Америки. У ХVIII столітті засновники Америки будували країну. Тоді вони спиралися на своє походження, говорили про певні принципи, які взяли в книжках Локка, Монтеск’є, Гоббса, Платона, Арістотеля. Вони хотіли збудувати ідеальну державу, в якій би було комфортно жити всім. Так, їм було легко, бо вони створювали її з нуля. Але вони робили державу мрії і державу майбутнього, не опираючись на минуле. Після закінчення Другої світової війни Німеччина – переможена нація, яка багато років жила з думкою, що вона найкраща на землі – були розділена на дві країни. Коли у німців стався крах ідентичності, вони запитували себе: «Хто ми? Ми німці. А хто тоді ті люди, які живуть в Східній Німеччині? Вони інші німці?» Країна не могла зрозуміти хто вона. Тоді перший федеральний канцлер Німеччини Конрад Аденауер сказав: «Так, у нас спільна мова і культура. Але не це нас об’єднує, адже є інші люди, які говорять німецькою і мають при цьому інші погляди». Він запропонував об’єднатися навколо принципів, які сьогодні ми називаємо загальноєвропейськими принципами вільного суспільства,свободи і демократії. Саме так – на принципах конституційного патріотизму – будувалася Західна Німеччина, яка потім успішно об’єдналася зі Східною.

Конституційний патріотизм працює там, де є неоднорідне середовище, різна історія і де потрібно об’єднувати людей навколо певних фундаментальних поглядів, які здаються тривіальними, але об’єднують націю сильніше, ніж будь-що інше. Легко будь-якому політикові розділити нас за принципом мови чи церковною приналежністю. Але скажіть, чи легко розділи націю за принципами того, хто за чесність або проти, хто за свободу слова, а хто - ні? Дуже важко роз’єднати суспільство, яке побудоване на прагматичних, але справді дуже ефективних і комфортних умовах для життя. Нам всім варто зрозуміти, що у ХХІ столітті ми можемо збудувати свою унікальну державу, маючи при цьому українську, слов’янську ідентичність. Але це можуть бути принципи, які притаманні нам всім незалежно від того, якою мовою ми говоримо, в якій частині країни живемо, до якої церкви ходимо. Коли житель села на Харківщині буде відчувати свою подібність з жителем села на Львівщині, тоді це означатиме, що ми збудували політичну націю.

Українці вже мають свою ідентичність, вони мусять її плекати та підтримувати. Але перед тим, як вона буде винесена на порядок денний, ми повинні звернутися до ще більш фундаментальних речей – в якому суспільстві ми живемо, як тут збудувати справедливість, як зробити так, щоб ми пишалися нашим способом життя і наші діти не хотіли їхати звідси. Це прості речі, за якими приховані свої принципи – один закон для всіх, чесні суди, відсутність корупції, свобода слова та економічних дій, чіткі виконання своїх обов’язків, сплата податків. Недавно ми побачили, як різко ідентичність та патріотизм стають в нагоді, коли починається зовнішня агресія. Події, які сталися на Сході, оголили правду про те, хто є хто. Нещодавно у мене була дискусія, на якій до мене звернулися з питанням: «Святославе, а тобі не здається, що коли сталася зовнішня загроза, то захищати свою країну йшли ті люди, в яких тече кров націоналізму». Так, це правда. А все тому, що вони мали хоча б якісь принципи. Але повірте, якщо б люди йшли захищати не тільки свою мову, культуру, ідентичність, а й свою конституцію, спосіб життя, яким пишаються, черга до автоматів була б набагато більша. Я в цьому впевнений.

Наше завдання сьогодні – почати нарешті будувати країну, засновану на принципах справедливості та комфортного життя. Давайте не існувати в парадигмі ХІХ століття. Це тоді були «свої» й «чужі». Сьогодні не може бути «своїх» та «чужих» за походженням, паспортом, мовою. Ти «свій», якщо ти готовий будувати в цій країні те майбутнє, яке вважаєш правильним для себе і для своїх дітей. «Свій» це той, хто стоїть поруч з тобою, коли захищає це майбутнє. А інші – не «свої». От таке розмежування на «свій-чужий» для мене зрозуміле. А всі інші розділення роблять нас тільки слабшими. Я впевнений – нам треба змінити думку про країну, в якій маємо збудувати ідеальний для себе та наших дітей світ. Якщо ми продовжуватимемо думати про минуле, наші заслуги, хто гірший або кращий, то ми не проживемо довго.

Сьогодні в старших людей у вітальні стоїть сервант, в якому під склом є посуд. Так було і в моєму дитинстві. Його виставляли лише тоді, коли приходили гості, а самі люди їли зі старих тарілок. Це був певний символ, який не можна було викинути. Коли я питав у бабусі, навіщо воно тут стоїть, то вона казала мені, що так треба, адже так в усіх людей. Давайте перестанемо дивитися на нашу країну, як на вітальню з сервантом, в якому стоїть посуд для свят. Давайте змінимо методи, візьмемо цей найкращий посуд і будемо з нього їсти, бо ми цього заслуговуємо. Давайте думати про квартиру, або дім, який ми будуємо так, щоб ми не боялися викинути з нього якийсь мотлох, якусь стару річ. Найголовнішу пам’ять ми все-рівно не зможемо викинути, це в наших генах, з цим все буде добре. Але майбутнє сьогодні значно важливіше для нас. Ми будемо набагато ефективніше захищати своїх дітей або боротися за те, що зробили своїми руками, ніж те, що дісталося нам у спадок. Створене своїми руками – це найбільше щастя і яке ми нікому не захочемо віддати. Цей клей, цемент, правила гри, конституція, спосіб життя – це те, що має об’єднати нас, а цеглинами має залишатися наша національна ідентичність, яка від нас нікуди не подінеться.

Записала Олена Зашко,
для IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-11-19 19:44:27