п'ятниця, 4 березня, 2016, 16:00 Влада
Леся Ганжа: Війна стає універсальною відмазкою
Редакторка сайту «Доступ до правди» Леся Ганжа
Редакторка сайту «Доступ до правди» Леся Ганжа

Редакторка сайту «Доступ до правди» про запит як зброю відповідального громадянина і про тектонічний зсув у відносинах влади й суспільства.

«Доступ до правди» – це видання про те, як громадянам правильно спілкуватись із державою. Проект створила організація «Центр UA» на базі «Української правди», щоб допомогти українцям отримувати публічну інформацію, контролювати владу та відстоювати свої права за допомогою інформаційних запитів. Редакторка сайту Леся Ганжа раніше працювала в медіа про медіа – «Редакторському порталі» та «Телекритиці». За її словами, далеко не всі журналісти бодай раз у житті надсилали інформаційний запит. Тим часом робити це варто, й не лише медійникам.

– Запит – це не виключно журналістський інструмент, а в першу чергу інструмент громадянина, – говорить Леся. – Наш закон про доступ до публічної інформації є одним із найкращих, бо дає право кожному звернутись до органу державної влади, самоврядування тощо по публічну інформацію.

Лесю, як інформаційний запит може допомогти пересічному громадянинові?

– Наприклад, якщо у вас у будинку не працює ліфт, ви за допомогою запиту можете з’ясувати, скільки на нього виділяється грошей і чи не мали б на ці гроші вже купити новий. Таким чином можна виявити корупційну схему. Інформація, яку ви отримаєте, буде приводом не лише для розслідування, а й для подальшого судового розгляду.

На кожен Міжнародний день права знати, який відзначають 28 вересня, ми готуємо інформаційний ролик. Торік це було відео під назвою «Я роблю це»:

 

Ми їздили з тематичними лекціями, випускали навіть календарі з написом «Усі львів’яни роблять це», «Усі чернівчани роблять це» тощо. Таким чином ми мотивували громадян і колег-журналістів надсилати запити. Це дуже важливо, адже багато хто не знає, чим відрізняється запит від звернення і як його написати.

А чим вони відрізняються?

– На запит про доступ до публічної інформації вам мають дати відповідь протягом п’яти робочих днів. Якщо ви попросили надати великий обсяг інформації, тоді до двадцяти днів. Якщо ж ви написали звернення, чекати доведеться до двадцяти дев’яти днів.

Якщо ви побачили дірку на дорозі й напишете «який жах, тут дірка на дорозі!», це буде не запит, а звернення. Його кваліфікуватимуть як скаргу. Якщо ж ви напишете «скільки грошей було виділено на обслуговування цієї ділянки дороги?», це буде запит. Ви повинні запитати готову інформацію, яка є в розпорядника і яку він може вам надати: копії документів, рішень органів влади, які чомусь не були опубліковані. Те саме стосується інформації про вас.

А як щодо персональних даних інших людей? Адже їх захищає закон…

– Ми часто отримуємо на запити про публічну інформацію відмови, аргументовані тим, що документ, який ми хочемо отримати, містить чиїсь персональні дані. За часів Януковича до Адміністрації Президента був поданий запит із проханням надати копії якогось документа. Відмова була такою: «Ми не можемо надати вам копію документа через те, що він містить персональні дані Віктора Януковича – його підпис». Тоді був дуже цікавий суд. Ми доводили, що цей підпис не раз був опублікований на листівках, відкритих документах тощо, тому його наявність на документі не може бути підставою для відмови. У законі чітко написано: може бути засекречений не документ, але інформація. Вам мають надати копію документа, в якому будуть закриті персональні дані – наприклад, ідентифікаційний код. Якщо вам цікавить, кому віддали шматок лісу чи берега вашої чудової річки, вам не мають права відмовити в документі.

– Де проходить межа приватності публічних осіб?

– Публічність – це свідомий вибір, і публічні особи – і державні службовці, і люди, що займаються шоу-бізнесом, – менш захищені законами про приватність. На цю тему дуже цікаво читати визначення європейського суду з прав людини. Там зазначено, що особиста інформація про майно міністра – публічна інформація, а про майно його дружини – вже ні. Вона може мати коханців, оскільки не є державним службовцем, а міністр не може мати коханок.

У своїй журналістській роботі я стикалась із випадками, коли депутати районної ради під час сесії, на якій вирішували серйозні земельні питання (а там, де йдеться про землю, завжди є простір для корупції), говорили: «ні-ні-ні, ми не даємо своєї згоди на зйомку!». Їм говорили: «Згадайте, що ви підписували, коли йшли в депутати. Ви вже публічні особи. Справа відбувається на сесії місцевої ради, тож ви не маєте права заборонити зйомки, оскільки вас знімають не як приватну особу, а як публічну».

Редакторка сайту «Доступ до правди» Леся Ганжа
Редакторка сайту «Доступ до правди» Леся Ганжа

Нещодавно комітет Верховної Ради рекомендував прийняти за основу проект 2043а, повна назва якого «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення державного контролю за дотриманням права на доступ до публічної інформації, захист персональних даних та звернення громадян». Якщо він пройде всю процедуру і буде прийнятий, що має змінитися?

– Це частина законопроекту 2913, яка стосується змін до адміністративного кодексу, що зроблять неминучим покарання за порушення закону про доступ до публічної інформації. Це той закон, який підсилює повноваження офісу уповноваженого з прав людини, який є основним наглядовим органом у сфері доступу громадян до публічної інформації. Раніше цю сферу контролювала прокуратура – величезна система з обласними й районними відділеннями; тепер нею займатимуться сімнадцятеро людей в офісі омбудсмана. Це дуже важливий законопроект.

– Чи відчуваєте ви, що влада почала ефективніше співпрацювати з журналістами останнім часом?

– Філософія чиновника має змінитись від «не пущать!» до «все відкрито, окрім того, що закрито». Щоб стверджувати, що інформація закрита, треба пройти трискладовий тест, який дуже лякає чиновників:

  1. Чи має інформація стосунок до національної безпеки чи територіальної цілісності?
  2. Чи може нашкодити розголошення цієї інформації?
  3. Чи переважатиме шкода від її розголошення користь?

Якщо ми навіть на перші два питання відповіли «так», а на третє – «ні», то інформацію необхідно надати.

Припустімо, чиновник отримує запит: «Де розташовані бомбосховища в моєму місті?». Чи має це стосунок до національної безпеки? Безперечно. Чи може розголошення цієї інформації заподіяти шкоду? Звісно, може. Цією інформацією може скористатись ворог. Та чи переважатиме користь від надання цієї інформації шкоду? Звичайно, адже якщо про бомбосховища не знатимуть люди, то навіщо вони потрібні? Тому цю інформацію слід надати.

– Чи є публічна інформація, яку все ж варто засекретити з огляду на фактичний стан війни?

– Війна стає універсальною відмазкою. Наприклад, ми подавали запити щодо машин представницького класу з військовими номерами. Ми їх фотографували й запитували: що за машини, кому належать і на яких підставах перебувають в армії? Наше листування з Міністерством оборони тривало від літа. На останній запит ми таки отримали повний перелік автомобілів бізнес-класу та представницького класу, й багато машин, які були в нас на фото, в цьому переліку не знайшли. Зараз у нас є підстави вважати, що машини або були «віджаті», і на них навішали військові номери, або перебувають в армії нелегально, а військові номери є прикриттям для власників, аби їх не зупиняла поліція. Це розслідування ще не завершене, але під час листування нам щоразу казали, що це службова інформація, яку не можна розкривати, бо вона стосується національної безпеки.

– Чи легше стало працювати журналістам, які займаються розслідуваннями, у порівнянні з часами Януковича?

– Розслідування – це мультиінструментальний журналістський твір, і запит є одним із інструментів. Звичайно, коли ви займаєтесь розслідуванням, потрібно вміти користуватись реєстрами, іншими офіційними й неофіційними джерелами, виконати багато польової роботи. Якщо ж говорити про журналістські запити на отримання публічної інформації, то тут не все гаразд. Ми досі маємо справу з чиновниками, які виросли в закритій системі. Раніше вважалося, що професіоналізм держслужбовця вимірюється його вмінням відмовити у наданні інформації. Тепер відбувається ментальний тектонічний зсув. Логіка й філософія нового закону про доступ до публічної інформації в тому, що чиновник є лише її розпорядником. Він повинен надавати її на ваш запит, а ще краще проактивно публікувати на сайті державних органів. До речі, опублікована на сайті інформація не є підставою не відповідати вам на запит. Чиновник повинен дати вам повну відповідь, а на додачу ще й повідомити, що інформація є на сайті.

Катерина Старокольцева,
для IA ZIK

Фото Романа Скрипника і Олени Зашко

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-03-29 00:29:27