п'ятниця, 21 серпня, 2015, 17:30 Влада
Українці утверджуються як нація, що вміє за себе постояти

24-ту річницю Незалежності Україна зустрічає у стані неоголошеної війни, з окупованою Росією частиною території і за крок від дефолту. Але це не причина зневірюватися у майбутньому, а, навпаки, шанс, який потрібно використати. Проте для цього необхідно перемогти не лише зовнішнього ворога, а й наші внутрішні вади. Інформагенція ZIK звернулася до авторитетних людей, лідерів громадської думки, із запитанням, чи, попри всі проблеми, є в України підстави для оптимізму?

Своїми міркуваннями щодо майбутнього держави, громадянського суспільства поділилися Євген Захаров, Антоніна Колодій, Тарас Чорновіл, Андрій Курков та Ярослав Грицак.

Голова Харківської правозахисної групи Євген Захаров:

– На сьогодні картина у нас доволі мозаїчна. Ми маємо три реальності. Одна – в Криму, який окупований і де дуже серйозні порушення прав людини. Друга – у зоні АТО, де також є порушення й серйозні обмеження прав людини на території самопроголошених «ДНР-ЛНР», але також і на території, яка контролюється нашими силовиками. На решті території України ситуація значно краща. Зараз є справжня політична свобода, люди можуть вільно висловлювати свої думки. Крім того, всі останні вибори, що проходили, були визнані чесними і справедливими.


Голова Харківської правозахисної групи Євген Захаров. Фото: kp.ua

Тобто ситуація покращилася, проте цей військовий конфлікт, який весь час підживлюється Росією, не дає нам нормально розвиватися. Він забирає життя людей, забирає багато ресурсів, і внаслідок цього ми не можемо проводити ті, зміни, які нам потрібні, так швидко, як ми хотіли би. Це стосується, зокрема, і сфери захисту прав людини.

Слід визнати, що у багатьох питаннях ми дуже недалеко відійшли від того, що було за Януковича. Справжніх реформ – судової, правоохоронних органів тощо – ще не відбувається. Маючи певний стосунок до деяких із цих реформ, я можу сказати, що певні зміни все ж таки є і будуть ще далі, але це скромніше і значно повільніше, ніж могло би бути. І люди все це сприймають як відсутність реформ, хоча насправді позитивні зрушення в деяких сферах є.

Водночас унаслідок, знову таки, цієї кризи у нас дуже складна соціально-економічна ситуація. Ціни виросли, а зарплати і пенсії залишаються на тому самому рівні. Тому впав рівень життя і стан дотримання економічних і соціальних прав став гіршим, ніж був раніше.

Також внаслідок військового конфлікту на сході України змінилося ставлення до насильства. Воно тепер значно більш терпимо сприймається людьми, ніж раніше. Не всіма, але певною частиною суспільства. І це можна побачити, коли, наприклад, є радість з приводу трупів ворогів, просто якесь тріумфування… Певне загальне озвіріння частини суспільства – це дуже погана тенденція для майбутнього України, тому що у майбутньому різним частинам країни доведеться жити разом. У мене немає ніяких сумнівів, що Донбас – це Україна і буде Україна, але для цього має пройти ще певний час. І добре було б, аби українці більш толерантно ставилися до переселенців зі Сходу, стосовно яких сьогодні часто можна почути мову ненависті. Це все є проблемою, яку потрібно розв’язувати.

Тобто маємо сьогодні таку важку і строкату картину, яка пов’язана з тим, що наше суспільно ще дуже молоде і в нас одні люди живуть у «післязавтра», а інші у «позавчора». І таке співіснування цих людей в часі породжує абсолютно різні ефекти. З одного боку, це чудовий приклад волонтерства, коли люди масово допомагають переселенцям, армії, пораненими і т.д. А з другого боку, на тому ж фоні маємо і факти корупції, і продаж посад, і вимивання коштів з бюджету. Тобто це разом якось уживається, і країна весь час перебуває в такому непевному стані. Та, попри все, я не втрачаю оптимізму, бо зараз є більш сильне і більш досвідчене громадянське суспільство, і його вже важко не враховувати. Якщо буде потреба, воно знову скаже своє слово.

 

Політолог, професор, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління Академії державного управління при Президентові України Антоніна Колодій:

– День Незалежності – головне державне свято, і всі, хто себе вважає українцем, мають саме так його сприймати, не домішуючи до цього сприйняття ніякого песимізму. Час зараз дійсно надзвичайно важкий: йде війна, в країні – багато нерозв’язаних проблем. Однак особливістю нинішнього моменту є те, що ми ці проблеми усвідомлюємо краще, ніж будь-коли раніше. Наш народ став більш зрілим, тобто в умовах тих труднощів, які ми маємо зараз, українці краще усвідомили свої недоліки і прорахунки, а також критичніше подивилися навколо – не тільки на наших лідерів, які не завжди відповідають бажаному, але і на себе самих. Загалом могло би бути набагато гірше, але ми втрималися, вистояли і ми обов’язково переможемо та збудуємо державу, в якій буде комфортно жити. Українці утверджуються в світі як нація, що знає, чого хоче і вміє за себе постояти. Тому ми можемо зустрічати 25-й рік нашого розвитку більш упевненими у своїх силах і з надією на те, що здобуті нами нові знання і новий досвід ми справді використаємо на те, щоб наше життя стало таким, якого ми прагнемо.


Політолог Антоніна Колодій. Фото: hromadskeradio.org

Коли ж говорити про те, чого ми не зробили, яких вад суспільного життя не позбулися і яких помилок не виправили, то тут краще окремо говорити про народ і окремо – про його керманичів, нашу політичну еліту. Еліта в нас недостатньо віддана суспільним інтересам, недостатньо рішуча і недостатньо по-реформаторському налаштована. Деякі реформи розпочалися: в освіті, в місцевому самоврядуванні, в системі Міністерства внутрішніх справ, навіть – у протидії олігархічним схемам перекачування державних коштів до приватних кишень. Але справа люстрації, знищення корупції як системи, як способу життя високопосадовців, особливо в правоохоронній сфері, фактично не зрушила з місця. Мафіозні середовища не зруйновані і … «рука руку миє». А це не просто гальмує розвиток країни, а й може стати причиною майбутніх протистоянь між владою і народом. Тож державним діячам і політикам варто критичніше глянути на наслідки своєї діяльності та задуматися, чи довго вони, при таких результатах роботи, залишатимуться на своїх місцях, з яким іменем увійдуть в історію пост-майданної, пост-революційної України.

Нові, віддані суспільству діячі наразі сконцентровані в громадській діяльності, у волонтерстві. З одного боку – це дуже добре, бо розвиваються нові якості українського громадянства, зміцнюється єдність української політичної нації, силами волонтерів вирішуються складні проблеми забезпечення війська, підштовхування реформ та інші. Але з іншого боку – цього недостатньо, бо без політичної складової зміцнити та вдосконалити державні інституції не лише важко, а й неможливо. А нам потрібна міцна держава. Тому стоїть завдання створення політичної еліти нового покоління, залучення до політичної активності молодих, освічених та принципових людей, їх входження в державні структури, щоб змінювати їх зсередини.

Якщо говорити про народ, то він у нас загалом терпеливий і тверезомислячий, але в політичних питаннях інколи недостатньо принциповий. Незабаром громадяни проходитимуть новий іспит на політичну зрілість на виборах до місцевих органів влади. Хочеться сподіватися, що на цей раз виборці зуміють продемонструвати більшу вимогливість і будуть критичніше оцінювати людей, яких обиратимуть. До уваги має братися лише чесність та професійність кандидатів, їх відданість громаді та своїй країні, а не їхня здатність задобрювати виборців «хабариками», особисті зв’язки чи якісь інші подібні якості. Багато разів уже робилися помилки на виборах, а на наступних виборах знову були нові обіцянки, знову нова «гречка» і нові помилки.

Ми, українці, пройшли немалий шлях «спроб і помилок» у державотворенні та опинилися нині на критичній межі: маємо перемогти не лише зовнішнього ворога, а й внутрішні вади нашого розвитку, зробити так, щоб запанувала законність і правда. Вірю, що зрештою так і буде, але попереду нас чекає важка робота…

 

Політичний експерт, екс-народний депутат Тарас Чорновіл:

– Підстав для оптимізму зараз навіть більше, ніж було кілька років тому – в часи відносно стабільного розвитку десь на початку 2000-х. На мій погляд, за останні роки з’явилося розуміння однієї дуже важливої речі – нічого не буває задарма, за все має бути заплачено. Очевидно, Україна належить до держав, які живуть на роздоріжжі і яким все дається тільки дорогою ціною і будь-яка надія на незалежність мусить відвойовуватися великою кров’ю. Це стосується і країн Балтії, і Польщі, і ряду балканських держав. І це може бути необов’язково ціною тих поколінь, які отримують незалежність.


Політичний експерт, екс-народний депутат Тарас Чорновіл. Фото: Уніан

Проблема України в тому, що за незалежність була заплачена неймовірна кількість крові і страждань, але абсолютною більшістю українців це не цінилося. Натомість десь на Луганщині відкривали пам’ятники «жертвам бандерівців», яких нібито закатували ті, хто боровся за Україну, хоча насправді це були абсолютно перекручені факти. Але треба розуміти, що по всій державі було море людей, які зневажали, ненавиділи, обзивали тих, хто проливав кров за цю країну. Відповідно, ці люди не брали на себе оту плату, яку ці понесли борці за незалежність, а значить, мусили самі її заплатити. Тому зараз є відносно спокійно на Галичині, яка все ж таки співпереживала і розділила ту ціну, яка була заплачена за українську незалежність, і тому така страшна біда сьогодні на Сході, де раніше не хотіли цього зрозуміти.

Так от, сьогодні після фактично чверті століття незалежності ця ціна заплачена вже всією Україною. У тому числі через це український патріотизм зараз може бути й українською, і російською мовами. Це, можливо, не найкраще для нормального, сталого розвитку держави, але це ознака того, що і ці люди так само зрозуміли, оцінили і готові тепер захищати те, що для них стало рідним і вистражданим.

Тобто українська незалежність отримала те, чого вона не мала раніше – вистражданності. Вона стала своя, вона стала настільки важлива, тому що за неї заплачено свою власну ціну. І це вже стало фактором незворотним.

І ще дуже важливий момент. Внаслідок того, що Україна була роздерта між різними імперіями, між Сходом і Заходом, велетенська частила людей була налаштована на проросійський вибір. Але сьогодні РФ зробила все для того, щоб апологетами «русского мира» могли залишатися тільки найвідвертіші мерзотники і відморозки. Усі нормальні люди, у крайньому випадку, можуть сказати, що вони не орієнтуються у ситуації або що вони не впевнені. Але такого розриву між сходом і заходом України, як був раніше, уже немає. А отже, немає тривоги, що на якихось чергових виборах до влади прийде хтось, хто розверне країну на 180 градусів. Тобто у всіх аспектах ми стали ціліснішими, розумнішими і ми вистраждали свою незалежність.

 

Письменник, журналіст, кіносценарист, один із найпопулярніших українських авторів за кордоном Андрій Курков:

– Причин для оптимізму зараз в українців більше, ніж було кілька років тому, коли Україна просто пливла за течією. Сьогодні стоїть питання існування держави, але той факт, що є так багато активних людей, так багато волонтерів, вказує, що люди готові ремонтувати те, що було зламано в Україні у соціальних і політичних процесах, і виводити Україну на нормальну європейську орбіту.


Письменник Андрій Курков. Фото: telegraph.co.uk

Буваючи за кордоном можу сказати, що всі зараз знають про Україну. А ті, хто цікавився Східною Європою, так ті навіть стали експертами в українських питаннях. І якщо рік тому за кордоном на присвячені Україні зустрічі приходило дуже багато проросійських представників, висуванців лівих партій чи тих, хто проти Америки і проти глобалізму, то зараз їх майже немає. Тепер Україна остаточно існує на карті світу для всіх іноземних громадян, незалежно від того, чи цікавляться вони нею. У принципі, можна сказати, що останніх десять років Україна була в міжнародних медіа з різними новинами – і з негативної точки зору, і з позитивної. Але зараз, коли світ розуміє, хто винен у сьогоднішній ситуації, симпатії більшості іноземців – наприклад, японців, де я нещодавно побував, – на боці України. Світ сподівається, що у нас все буде добре і ми станемо нормальною, цивілізованою європейською державою.

І Україна повинна використовувати цей шанс. Це означає, що потрібно активізувати українську дипломатію. Зараз є дуже багато вакансій послів, і я сподіваюся, що до вересня більшість із них заповниться і нові дипломати будуть скрізь просувати Україну не просто як політичного чи економічного партнера, а як культурну світову одиницю. Тобто їм варто дивитися, в яких світових подіях Україна може взяти участь. Наша держава зараз повинна бути присутньою скрізь – на книжкових ярмарках, фестивалях, змаганнях і у Франкфурті, і в Болоньї, і в Парижі – скрізь. Також Україна повинна стати темою для міжнародних конференцій, які можна організувати в різних університетах світу, щоб і через студентів поширювати інформацію про нову ситуацію в Україні і про нову Україну.

 

Історик і публіцист, доктор історичних наук, директор Інституту історичних досліджень Львівського національного університету ім. І. Франка, професор Українського католицького університету Ярослав Грицак:

– Мій оптимізм ґрунтується на тому, що найбільшим здобутком цих 24 років незалежності є нове покоління, яке з’явилося в Україні. Я бачу, що за набором цінностей ці люди – європейці.


Історик Ярослав Грицак. Фото: Роман Балук/ZIK

І це не просто припущення, це дані соціологічного дослідження, яке ми проводили навесні разом із «Соціс» і яке було частиною великого швейцарського проекту. Це було безпрецедентне за кількістю респондентів опитування – 25 тис. людей.

Європейські цінності кликали людей на Майдан, і це не були просто заяви, – заради цих цінностей чимало людей багато чим пожертвували, деякі навіть життям. Я особисто боявся, що війна і криза ці цінності «з’їсть», але завдяки цьому дослідженню ми переконалися, що, на щастя, молоде покоління є носієм цих цінностей. Зокрема, це стосується молодих людей, які мають вищу освіту і які живуть у великих містах – причому немає великого значення – Львів це, Харків чи Одеса. Якщо нам вдасться утримати це покоління в Україні і забезпечити їм, хоча би мінімально, умови для успішної кар’єри, я переконаний, що це покоління змінить Україну. Чи зможемо ми втримати цих людей в країні – це ще відкрите питання.

Я не можу співати, що «все буде добре», бо я знаю, що історія має дуже мало розділів, які закінчуються щасливо. Історія – це не голлівудський фільм. Але я вважаю, що насправді в Україні є певні точки, натиснувши на які, ми зможемо добитися кращого сценарію.

Як історик я можу впевнено сказати, що нас чекають ще політичні драми, думаю, що війна, на жаль, так швидко не закінчиться. Але це те, що є на поверхні. Водночас я бачу, як під цією поверхнею йде дуже сильна течія, яка має один цілком заданий напрямок – це рух України до цінностей відкритості. Це те, що ми називаємо європейським цінностями, хоча насправді це цінності загальнолюдські. Це означає для мене, що країна попри все рухається в одну сторону. Я не кажу про державу, бо держава, на жаль, буде завше нас підводити, але я говорю про громадське суспільство. Кістяком цього рух є якраз ці молоді люди.

Тетяна Штифурко,
IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-09-23 06:58:46