п'ятниця, 25 квітня, 2014, 2:04 Світ
«Репортери без кордонів» оприлюднили «Світовий індекс свободи преси-2014»

Україна посіла 127-ме місце*, Росія – 148-ме, світовий рейтинг знову очолила Фінляндія. Основна тенденція – широке тлумачення питань національної безпеки здійснюється на шкоду праву доступу до інформації.

Повідомляє Телекритика.

MediaSapiens подає переклад узагальненого підсумкового звіту.

Новий глобальний рейтинг висвітлює негативний вплив на свободу інформації та її головних носіїв військових конфліктів. Позиції деяких країн було порушено тенденцією надто широкого тлумачення потреб національної безпеки, зловживання ними на шкоду праву надавати інформацію. Ця тенденція, вважає медіаорганізація, стає дедалі небезпечнішою в усьому світі й загрожує навіть демократичним країнам.

Світовий рейтинг свободи преси четвертий рік поспіль очолює Фінляндія. Слідом за нею, як і торік, ідуть Нідерланди та Норвегія.

На іншому кінці рейтингу останні позиції знову посіли Туркменістан, Північна Корея та Еритрея, де свободи інформації не існує. Незважаючи на буремні події, що відбулися минулого року, ці три країни, як і раніше, є інформаційними «чорними дірами» та пеклом для журналістів.

Цьогорічний індекс охоплює 180 країн – на одну більше, ніж торік. Внесений до списку розташований у Центральній Америці Беліз посів заздрісне 29-те місце.

Індекс-2014 підкреслює негативне співвідношення між свободою інформації та відкритими й неоголошеними конфліктами. В нестабільному середовищі медіа стають стратегічними цілями для угруповань або окремих осіб, які, всупереч міжнародним пактам, намагаються контролювати новини та інформаційний потік.

Крайній приклад цього – Сирія (177-ме місце, без змін), де з березня 2011 року точиться громадянська війна. Це одна з країн, у якій свобода інформації та її носіїв – у найбільшій небезпеці.

Сирійська криза мала драматичні наслідки в усьому регіоні, посилюючи поляризацію ЗМІ в Лівані (106-те місце, -4), заохочуючи владу в Йорданії зміцнювати жорсткий контроль та прискорюючи спіраль насильства в Іраку (153-тє місце, -2), де зростає протистояння між шиїтами та сунітами.

В одній із ключових країн регіону Ірані (173-тє місце, +2) й досі не виконано обіцянки нового президента Хассана Рухані поліпшити стан свободи інформації.

Це негативне співвідношення виявляється також у великих падіннях рівнів свободи преси в Малі (122-ге місце, -22) та в Центрально-Африканській Республіці (109-те місце, -34).

Відкрита міжусобна війна дестабілізує Демократичну Республіку Конго (151-ше місце, -8) так само, як і діяльність терористичних угруповань у Сомалі (176-те місце, без змін) та у Нігерії (112-ге місце, +4).

Формування 2012 року в Єгипті (159-те місце, без змін) уряду на чолі з проісламістським президентом Мухамедом Мурсі супроводжувалося зростанням зловживань щодо журналістів і тотальних зусиль поставити медіа під контроль «Братів мусульман». Цей процес було повністю зупинено, коли через рік до влади внаслідок військового перевороту повернулася армія. Після цього розпочалося переслідування «Братів мусульман». Постраждали не тільки єгипетські журналісті, а й їхні турецькі, палестинські та сирійські колеги.

У Перській затоці, передусім в Об’єднаних Арабських Еміратах (118-те місце, -3), за звинуваченням у зв’язках із «Братами мусульманами» журналістів арештовували й засуджували.

Зростання насильства щодо репортерів, зрештою, викликало реакцію міжнародної спільноти. Генеральна Асамблея ООН вперше в історії ухвалила в листопаді 2013 року резолюцію про безпеку журналістів. Вона включала й заклик відзначати 2 листопада Міжнародний день боротьби з безкарністю за злочини проти журналістів.

Це стало новим кроком у правильному напрямку, доповнюючи резолюцію №1738 із осудженням нападів на журналістів під час збройних конфліктів, яку Рада Безпеки ООН з ініціативи «Репортерів без кордонів» ухвалила у грудні 2006 року, та до ухваленого у квітні 2012 року Плану дій ООН щодо гарантування безпеки журналістів і боротьби з безкарністю. Нині «Репортери без кордонів» домагаються створення Об’єднаними Націями групи незалежних експертів, які відстежували б виконання державами – членами світової спільноти взятих на себе зобов’язань, зокрема, щодо захисту журналістів, розслідування випадків насильства проти них та притягнення винуватців злочинів до відповідальності.

Країни, які пишаються тим, що вони демократичні й дотримуються верховенства права, не подавали приклад цього. Гірше того, свобода інформації надто часто приноситься в жертву надмірно широким тлумаченням і зловживанням потребами національної безпеки. Це означало тривожний відступ від демократичних норм. Внаслідок цього часто зазнавали втрат журналістські розслідування.

Таке відбувалося в Сполучених Штатах (46-те місце, -13). Це одне з найзначніших падінь на тлі активізації зусиль розшукувати інформаторів та джерела витоків інформації. Судовий процес і винесення вироку рядовому Бредлі Меннінгу та переслідування колишнього аналітика Агентства національної безпеки Едварда Сноудена стали застереженням усім тим, хто мав намір сприяти розкриттю конфіденційної інформації, що, безперечно, відповідало б інтересам суспільства.

Американських журналістів приголомшило перехоплення без попередження міністерством юстиції записів телефонних розмов Associated Press з метою визначення джерела витоку інформації ЦРУ. Це нагадало про нагальну необхідність закону, який захищав би на федеральному рівні конфіденційність журналістських джерел.

Відродження законодавчого процесу – слабка втіха для Джеймса Райзеана (James Risen) з The New York Times, якого суд зобов’язав давати свідчення проти екс-співробітника ЦРУ, звинуваченого у витоку секретної інформації. І ще менша – для Барретта Брауна (Barrett Brown), молодого незалежного журналіста, котрий стикається із загрозою 105-річного тюремного ув’язнення у зв’язку з публікацією інформації, яку хакери викрали з приватної розвідувальної компанії Statfor, що має тісні зв’язки з федеральним урядом.

Велика Британія (33-тє місце, -3) відзначилася у війні з тероризмом ганебним тиском на The Guardian та затриманням Дейвіда Міранди (David Miranda) – партнера й помічника журналіста Гленна Грінволда (Glenn Greenwald). Влада США та Великої Британії, схоже, одержимі полюванням на інформаторів замість того, щоб ухвалювати законодавство для приборкання зловживань у стеженні, які порушують права на приватне життя – демократичну цінність, виплекану в обох країнах.

Спеціальний закон про захист інформації, який наприкінці 2013 року ухвалив парламент Японії (59-те місце, -5) призведе до скорочення прозорості уряду з таких ключових національних питань, як ядерна енергетика та відносини зі США. Відтепер на них накладено табу. Журналістські розслідування, суспільний інтерес та конфіденційність джерел репортерів – усе це принесено в жертву законодавцями, схильними до того, щоб в іміджі їхньої країни не було жодних викриттів, які бентежили б.

«Війну з терором» використовують уряди, які відразу оголошують журналістів «загрозою національній безпеці». Десятки репортерів потрапили до тюрем у Туреччині (154-те місце), особливо за висвітлення курдської проблеми.

У Марокко (136-те місце, без змін) влада легко сплутала журналістику з тероризмом, як це сталося з редактором інтернет-газети Алі Анузлою (Ali Anouzla).

В Ізраїлі (96-те місце, +17), свобода інформації часто приноситься в жертву проголошуваним вимогам безпеки.

У кашмірському регіоні, на півночі Індії, мобільний інтернет та зв’язок відмикають у відповідь на будь-які заворушення. На півночі Шрі-Ланки (165-те місце, -2) армія править, не приймаючи жодних заперечень офіційному баченню процесу «вмиротворення» в колишніх оплотах тамільського сепаратизму.

Стривожені потрясіннями Арабської весни, авторитарні режими на Аравійському півострові та у Центральній Азії посилили цензуру медіа та стеження, щоб запобігти будь-яким «спробам дестабілізації».

Головна фізична загроза журналістам у низці країн – недержавні угруповання. Ополчення розпалюють безлад у новій Лівії (137-ме місце, -5), на Аравійському півострові єменські збройні групи, пов’язані з «Аль-Кайдою», демонструють приватизацію насильства. «Аль-Шабааб» у Сомалі (176-те місце, без змін) і рух M23 в Демократичній Республіці Конго (151-ше місце, -8) ставляться до журналістів як до ворогів. Джихадистські угруповання – такі як Jabhat Al-Nosra та «Ісламська держава» в Іраку й Леванті (ISIS) користуються методами насильства стосовно медіа, щоб контролювати «звільнені» ними регіони.

У багатьох частинах світу грізний хижак за журналістами – організована злочинність. Особливо у Гондурасі (129-те місце, -1), Гватемалі (125-те місце, -29), Бразилії (111-те місце, -2) і Парагваї (105-те місце, -13), а також у Пакистані, Китаї, Киргизстані та у балканських країнах. У тіні організованої злочинності важко, якщо взагалі можливо, утриматися від самоцензури з таких гострих питань, як наркотрафік, корупція та проникнення криміналу в державний апарат.

Пасивність чи байдужість, які часто виявляє влада до злочинів насильства щодо медіа, а іноді потурає їм чи навіть бере в них безпосередню участь, посилюють безкарність та розширюють цикл насильства проти медіа.

У Західній півкулі падіння, зареєстроване щодо США (46-те місце, -13) більш ніж удвічі перевершила Гватемала (125-те місце, -29), в якій удвічі збільшилося число фізичних нападів на журналістів і загинуло 4 репортери. Зі США за рівнем падіння зрівнявся Парагвай (105-те місце, -13), де посилюється цензурний тиск на журналістів.

В Африці через збройні конфлікти двох найпримітніших падінь зазнали Малі та Центрально-Африканська Республіка. В Бурунді, де не за горами президентські вибори, сенат ухвалив закон, що обмежує свободу журналістів. У Кенії (90-те місце, -18) різкої критики зазнав авторитарний уряд своїм ставленням до висвітлення медіа терористичної атаки на торговельний центр у Найробі. Становище ще більше ускладнилося через небезпечні парламентські ініціативи, передусім ухвалений наприкінці 2013 року закон, який передбачає створення спеціального суду щодо аудіовізуального контенту. У Гвінеї (102-ге місце, -15) репортери зіткнулися з труднощами й небезпеками у професійній роботі під час виборів, позначених численними протестами. Декілька журналістів зазнали нападів і поранень розбурханими демонстрантами та співробітниками сил безпеки, які розганяли акції протесту. Замбія (93-тє місце, -20), яка останніми роками прогресувала, уповільнила заходи з обмеження цензури та блокування новинних сайтів. Внаслідок судових переслідувань медій знизилися показники свободи преси у Чаді (139-те місце, -17), а через закриття видань – у Камеруні (131-ше місце, -10).

Падіння на 13 позицій Кувейту (91-ше місце) відображає жорсткіший курс, який проводила влада цієї країни. 2013 року було запропоновано драконівський законопроект, що дозволяв обкладати журналістів штрафами на суму до 300 тис. Динарів ($1 млн доларів) за критику еміра або спадкоємця трону чи за спотворення їхніх висловлювань. Передбачалися також вироки до 10-річного позбавлення волі журналістів, які ображають Аллаха, пророка Мухаммеда, його сподвижників або дружин. Щоправда, від цього закону у країні Перської затоки, зрештою, відмовилися.

Однак ці зміни, як вважають «Репортери без кордонів», не повинні привести до забуття трагічної непорушності у нижній частині Світового індексу свободи преси. Там – В’єтнам (173-тє місце, -1), Узбекистан (166-те місце, -1) і Саудівська Аравія (164-те місце, без змін). Це лише три країни, де посилюється жорсткий тиск на новини та інформацію і в цифрову добу використовуються методи радикальної цензури.

У Казахстані (161-ше місце, без змін) та Азербайджані (160-те місце, -3) плюралізм медіа зазнає дедалі репресивніших тенденцій з боку правителів, які чіпляються за владу.

Насильство щодо журналістів, пряма цензура та зловживання судочинством – на спаді в Панамі (87-ме місце, +25), у Домініканській Республіці (68-ме місце, +13), в Болівії (94-те місце, +16) та в Еквадорі (94-те місце, +25). Щоправда, рівень поляризації медіа в Еквадорі лишається високим і це часто шкодить дебатам у суспільстві.

Минулий рік позначений гідними похвали законодавчими змінами у деяких країнах – таких як Південна Африка (42-ге місце, +11), де президент відмовився підписати ухвалений парламентом закон, який поставив би під загрозу журналістські розслідування.

У Грузії (84-те місце, +17) президентські вибори, що відбулися 2013 року, були менш напруженими за попередні, парламентські, які були позначені фізичними нападами та кампанією ненависті проти журналістів. Завдяки політичному співіснуванню та подальшій зміні уряду Грузія через вибори частково відновила позиції, втрачені в останні роки, коли реформаторський запал адміністрації Саакашвілі видихнувся. Проте поляризація медіа лишатиметься в найближчий період проблемою в країні.

Піднесення на 17 позицій Ізраїлю компенсує його падіння на 20 позицій в Індексі-2013, що стало наслідком здійснення в листопаді попереднього року операції «Опора оборони» (Pillar of Defence). Тоді було вбито двох палестинських журналістів і вчинено чимало рейдів проти палестинських медіа. Потреби безпеки продовжують використовувалися як виправдання для обмеження свободи інформації.

Ізраїльські медіа мають змогу бути відвертими. Однак ЗМІ на «ізраїльських територіях», як і раніше, підлягають військовій цензурі та наказам, що затикають їм рота. Журналістські розслідування за участю національної безпеки не заохочуються. Образливе поводження ізраїльських сил оборони з палестинськими та закордонними журналами – звичайне явище, особливо під час демонстрацій біля муру, що розділяє.

Східний Тимор – Тимор-Лешті (77-ме місце) піднісся на 14 позицій після з’їзду журналістів, на якому було ухвалено кодекс професійної поведінки та створено Раду з питань преси. Однак свобода преси наразилася тут на новий виклик – медіазакон, який нині розглядає парламент.

Переміщення в індексі деяких країн, що є показником підходу до свободи інформації, впливають не тільки на власне населення, а й на сусідні країни. Це визначається їхнім важливим значенням і впливом у регіоні. Їх вважають – виправдано чи невиправдано – моделями, гідними уваги чи наслідування.

Піднесення на 11 позицій Південної Африки (42-ге місце) контрастує з результатами діяльності інших країн-регіональних моделей, котрі у сфері медіа не виявили жодного поліпшення або перебувають у занепаді.

Члени Європейського союзу стали за показниками індексу більш розпорошеними. Цей процес прискорили наслідки економічної кризи та спалахи популізму. Найбільш яскраві приклади подали Греція (99-те місце, -14) та Угорщина (64-те місце, -7).

У Греції журналісти стають жертвами фізичних нападів членів неонацистської партії «Золота зоря» (Golden Dawn), які в червні 2012 року пройшли до парламенту. Падінню рейтингу сприяли також дії уряду. Закриваючи під тиском трійки (Європейська комісія, Європейський центральний банк і МВФ) державне мовлення, прем’єр-міністр Антоніс Самарас, схоже, щоб заощадити гроші, урізав демократію.

В Угорщині уряд прем’єр-міністра Віктора Орбана створює враження, що, завзято здійснюючи драконівські реформи, він відмовився від цінностей ЄС.

Як прямий наслідок ерозії європейські моделі ЄС стає дедалі важче домагатися від країн-кандидатів поліпшення позиції в Індексі свободи медіа. Переговори про набуття членства вже не обов’язково супроводжуються зусиллями з підвищення рівня дотримання громадянських свобод. Скажімо, Македонія (123-тє місце) ніколи не опускалася за Індексом так низько, як нині.

Позитивних прикладів не подали й велетні Західної півкулі США (46-те місце, -13) й Бразилія (111-те місце, -2). Після вересневих терактів 2001 року Сполучені Штати роздирає конфлікт між імперативами національної безпеки та дотриманням принципів Першої поправки до Конституції. Бразилія через вплив організованої злочинності – одна з найнебезпечніших країн континенту для медіа. Плюралізму ЗМІ перешкоджають тут впливові політики, які водночас є великими бізнесменами та власниками медій. Тож Бразилію вже охрестили «країною 30 Берлусконі».

Росія (148-ме місце), можливо, посіла б за Індексом ще нижчу позицію, якби не виявило наполегливості та спротиву громадянське суспільство. Однак влада РФ посилює погром, розпочатий із поверненням у Кремль 2012 року Владіміра Путіна, та експортує свою модель на всю територію колишнього Радянського Союзу. Від України (127-ме місце, без змін) та Азербайджану (160-те місце, -3) до Центральної Азії, охоче копіюється репресивне російське законодавство та методи стеження за комунікаціями. Москва використовує також органи ООН і регіональні союзи – такі як Шанхайська організація співробітництва, щоб підривати міжнародні стандарти у сфері свободи інформації.

Туреччина (154-те місце), незважаючи на прагнення стати регіональним лідером, не відзначилася жодним поліпшенням у сфері медіа, і продовжує бути однією з найбільших в’язниць у світі для журналістів. Придушення протесту у стамбульському парку Гезі висвітлило репресивні методи сил безпеки, посилення самоцензури та загрозу популістського дискурсу прем’єр-міністра Реджипа Таїпа Ердогана. У зв’язку з майбутніми виборами і непередбачуваністю мирного процесу щодо курдських сепаратистів 2014 рік, імовірно, буде вирішальним для майбутнього громадянських свобод у Туреччині.

Китай (175-те місце, -1) не поліпшив свого рейтингу, а радше навпаки. Незважаючи на діяльність дивовижно життєздатної та дедалі більш бойової блогосфери, тут продовжують піддавати цензурі та кидати до в’язниць дисидентів – блогерів і журналістів. Нове керівництво в Пекіні використовує свою фінансово-економічну міць, щоб поширити вплив на медіа у Гонконгу, Макао й Тайвані, що ставить під загрозу їхню незалежність.

Індія (140-ве місце, +1) пережила безпрецедентну хвилю насильства проти журналістів. 2013 року 8 репортерів державних і приватних медіа загинули. Насильство не обійшло жоден регіон, однак у штаті Джамму й Кашмір воно, як і цензура, хронічне. Ті, хто погрожують і чинять фізичні напади на репортерів, лишаються недосяжними для судової системи, яка сама змушена вдаватися до самоцензури. Йдеться про поліцію та сили безпеки, а також про злочинні групи, мітингувальників та прихильників політичних партій.

Суттєві реформи у М’янмі (колишній Бірмі), яка могла б стати регіональною моделлю для переходу до демократії, виявилися у здійсненою нею великому стрибку, що був відображений в індексі 2013 року. Та оскільки процес реформ починає слабшати, бірманській моделі ще належить утвердитися.

Політична криза, що розпочалася в Україні у грудні 2013 року, й несподіване ухвалення урядом украй репресивних заходів припали на період, не охоплений доповіддю й не відбитий у вказаному індексі. «Та це вочевидь вплине на рейтинг України наступного року», – зазначають «Репортери без кордонів».

 

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-12-17 12:13:18