середа, 27 березня, 2013, 13:45 Львів
Лелеки зимують львівську весну на сміттєзвалищі
  • Лелеки зимують львівську весну на сміттєзвалищі
  • Лелеки зимують львівську весну на сміттєзвалищі
  • Лелеки зимують львівську весну на сміттєзвалищі
  • Лелеки зимують львівську весну на сміттєзвалищі
  • Лелеки зимують львівську весну на сміттєзвалищі

Кілька днів тому інтернет облетіла новина – птахи повернулися з вирію, а в нас зима! На Франківщині їх ловили, відігрівали та відгодовували. У Львові почали ширитися чутки, що зграю помітили на міському сміттєзвалищі.

Кореспонденти IA ZIK вирішили перевірити цю інформацію.

Коли ви заходите на територію полігону, вам відкривається моторошне видовище, достойне фільму жахів Хічкока. Тисячі птахів страшно кричать над морем непотребу. Сміття парує, пускає токсичні соки і смердить. Серед ворон, дрібних пташок і чайок, які на смітнику звичні гості, – зграя лелек. Вони тут – найбільші пернаті. Більші хіба люди, що лазять по сміттєвих горах з велетенськими клунками і визбирують щось з непотребу.

Ми пробуємо піднятися догори, де інфернальним вихором накручують кола одурілі від голоду і холоду лелеки. Те, що слугує нам за дорогу – втрамбований вантажівками шар сміття, що прогинається під ногами і пирскає токсичною чорною рідиною. З перших кроків починає паморочитись голова і спазмувати шлунок. Організму не треба попереджень МОЗ, він сам кричить: перебування на цій території шкодить вашому здоров’ю. Будь-чийому здоров’ю.

– Мене зараз знудить! – кажу товаришу по нещастю, фотографу Насті. Настя затуляє обличчя шарфом і гмикає щось нечленороздільне, але й так зрозуміло, що вона відчуває те саме. Над нами пролітає лелека, несучи в дзьобі шмат якоїсь мерзоти. Ми на місці.

На вершині сміттєвого валу – закапелок з брудною калабанею. Тут менше дме. У калабані бузьки. Бродять на цибатих ногах по чорній водоймі з різнокольоровими розводами. Навколо них – жіночі гігієнічні прокладки, пластик, китайські тапочки та інший непотріб, який годі розпізнати після різних стадій гниття. А запах! Різко-солодкий, органічний і хімічний водночас. І в’їдливий на стільки, що від нього не сховаєшся.

Лелеки сховатись навіть не пробують. Бо вони зимують тут нашу весну. Дорослі птахи і ще зовсім підлітки. Не надто реагують на людей, туляться один до одного, коли не літають у спільному з іншим птаством вихорі.

Ми спускаємося геть, залишаючи птахів самих на себе. І потім ще довго смердимо, хоч побули на полігоні якихось кілька годин життя. Запах шлейфом переслідує нас – дорогою до зупинки, у громадському транспорті. Люди нас стороняться. Бути мешканцем сміттєзвалища складно.

Василина Думан,
спеціально для IA ZIK.

Фото Анастасії Гаврішової

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-09-21 04:22:06