вівторок, 12 березня, 2013, 16:53 Людина
Бог і Батьківщина в еміграції

Владика Борис Гудзяк уже півроку як очолює українських греко-католиків Франції, Швейцарії та країн Бенілюксу. В інтерв’ю для ІА ZIK він розповів про свої спостереження за вірянами, про еміграцію і національну ідентичність українців на чужині.

Борис Гудзяк – відомий львів’янин, хоча народився у США. Він заснував у Львові Український католицький університет. Зараз поєднує посаду ректора з роллю єпарха Паризької єпархії святого Володимира Великого для українців візантійського обряду. 

– Владико, у серпні минулого року ви очолили ще екзархат. А вже у січні 2013-го його було піднесено до рівня єпархії. Що це означає для Греко-католицької церкви?

– Якщо спрощено пояснити, то екзархат – це тимчасовий статус церковної організації, котра з часом може стати єпархією. У цьому випадку «тимчасовість» тривала більш як півстоліття – процес трохи затягнувся. Після нової хвилі емігрантів греко-католицька громада дуже поповнилася. Тож стало ясно – пора екзархат перетворити у єпархію. Єпархія – це вже постійна стабільна церковна одиниця з повнотою юридикційних прав єпископа над вірними.

– Це поповнення відбулося виключно за рахунок емігрантів?

– Здебільшого. Хоча я вже розповідав, що зараз є ідея, аби ми відкрили скарби нашої духовної традиції для людей, які не є українцями (про свої перші враження на посту екзарха владика Борис Гудзяк розповів ZIKу одразу після інтронізації у серпні 2012 року).

– Предстоятель Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук під час вашої інтронізації на екзарха у Соборі Паризької Богоматері заявив, що французький екзархат має стати рупором Церкви. Чому саме цей екзархзат такий важливий?

– Українська Греко-католицька церква сьогодні у Західній Європі представляє Україну. На цих теренах є, мабуть, півтори мільйона українців. Тож актуальним є питання: хто в Європі говорить від імені України? Наша єпархія повинна виконати обов’язок представлення не тільки церкви, а й загалом українців у загальноєвропейських інституціях, що розташовані у Брюсселі і Страсбурзі (Брюссель – столиця Бельгії і де-факто Євросоюзу. Саме тут приймаються життєво важливі політичні рішення, в тому числі й для України. Не менш важливим є Страсбург, де, окрім іншого, знаходяться Рада Європи та Європейський суд з прав людини,IA ZIK). Думаю, що багато вірних і загалом багато українців, які, може, й не є членами УГКЦ, хотіли б, аби ті позиції, які обстоюють блаженніший Любомир і блаженніший Святослав, були озвучені в Україні, але також від імені українців – у Західній Європі.

Також потрібно пам’ятати, що Церква є місійною у своїй суті. Вона не несе благовість для себе, не ховає світла під якоюсь посудиною, а ділиться ним із іншими. Ми не знаємо, які будуть наслідки нашого свідчення, але ми покликані свідчити, робити це з усмішкою і радістю.

– Але у Франції представлені католицизм і протестантство. Там є свої церкви. Для чого ще й УГКЦ має там свідчити?

– Схід і Захід доповнюють один одного. Зокрема, блаженний папа Іван Павло II говорив, що церква має дихати двома легенями. Можливо, ця аналогія для когось підкреслює, що одна легеня мусить бути десь на сході, а друга десь на заході (сміється). Але я думаю, що Париж збагачується нашою присутністю.

Сьогодні майже в кожній римо-католицькій церкві є православна ікона. Церковний спів римо-католиків, зокрема у Франції, є під впливом східнохристиянських молитовних практик. Наприклад, Ісусової молитви. І ми бачимо, що сучасна церковна культура твориться крізь зустріч різних церковних традицій.

Це завжди так було. Рання християнська практика формувалася на перетині семітських і грецьких елліністичних течій. Це ж також зустріч Сходу і Заходу. На нашій землі – могилянська доба, цей розквіт церковного, богословського, мистецького, музичного бароко, теж була зустріччю Сходу і Заходу. Така зустріч відбувалася в Парижі у XX столітті під впливом російської філософії, бо там була велика концентрація російських емігрантів у 20-30 рр. Ми також звертаємо увагу на те, що українці брали участь у цьому процесі. Тож у XXI столітті, маючи за собою державність і сорокап’ятимільйонний народ, ми також повинні у видимий, творчий, жертовний і плідний спосіб брати участь у світових духовних і культурних процесах.

– А якою є зараз участь України в цих процесах? Зокрема, української діаспори в Парижі? Чи мають наші емігранти що запропонувати світу?

– Нова українська еміграція щойно починає себе заявляти. Париж – це колосальне місто. З усіма околицями тут можна нарахувати десять мільйонів людей. Українців є десь п’ятнадцять тисяч. Тому годі відразу мати якийсь вплив кількісно. Але, як я вже згадував, перших християн була жменька у Римі – великому місті. Водночас, якісне вщеплення в культуру з часом може давати дуже рясний плід, навіть коли починається з малого.

Я пропоную вірним: любімося і шануймося так, щоби люди, проходячи повз українську спільноту, казали – вони вміють жити. Я би хотів, щоб ми запропонували новий, глибокий, автентичний стиль життя і в цьому проявили свою якість.

– Що заважає реалізувати такі ідеї?

– Найбільшою проблемою є українське почуття вторинності чи другосортності. Є дуже багато українців, які хочуть забути свою українську тотожність. В еміграції вони соромляться своєї влади, соромляться корупції, яка є в Україні. Вона їм остогидла. Також вони мають великі матеріальні проблеми, а ще часто – труднощі, пов’язані з нелегальним статусом. Насправді дуже прості речі роблять нас щасливими. Коли є громада, а в ній нема обмовлянь, нарікань один на одного, постійних поділів. У нас в Парижі було цього достатньо. Навіть партійні поділи лишили свій слід, певне психологічне каліцтво.

Наші інституції не могли свобідно розвиватися, жили під тінню страху. Не секрет, що всі діаспорні об’єднання інфільтрувалися КДБ та агентами, що старалися різнити людей, творити конфлікти. В майбутньому архіви покажуть, наскільки, але нелегка була доля української еміграції у XX столітті. І нелегка в тієї, що представлена сьогодні. Тобто, наші люди починають із певними мінусами, якщо порівняти їх з корінними французами. Але людина має великий, Богом даний потенціал життєздатності. І саме на цю базову людську харизму хотілося б зосередити увагу. Пережити в нашій громаді красу життя людини, створеної на образ і подобу Божу.

Коли ми говоримо про роль нашої громади, мова аж ніяк не йде про опанування Парижа. Я хочу, щоби ми у своїй спільноті, яка буде мати відкриті для всіх двері, жили добре. Щоб ми були щасливі. Мені здається, у такому контексті будуть розвиватися дуже цікаві і плідні явища, які впливатимуть не лише на нас, але також і на зовнішнє середовище. Не йдеться про конкуренцію, але про динаміку свідчення. Свідок робить щось згідно з принципом, а не з огляду на якісь далекі результати. Робить принципово, бо це правильно.

– Чи національна ідентичність є такою важливою? Можна й без неї жити, якщо ти в іншій країні, де треба знати культуру та мову іншого народу, щоб успішно існувати в новому для себе суспільстві.

– Я можу поділитися власним досвідом. Я виховувався у сім’ї емігрантів і те, що ми знали українську мову, що у нашому домі були українські європейські культурні традиції, нас до певної міри збагачувало. Ми мали дві мови, ніж і виделку тримали в інший спосіб. І потім, як школярі, ми мали дві скарбниці культурних самоцвітів. Це по сьогодні є великим збагаченням для мене і для мого брата, а тепер уже і для його дітей, які виховуються з українською мовою. Очевидно, можна покинути все це, але то буде велика втрата.

Я думаю, що людина, аби відійти від своєї тотожності, мусить її заперечити. А це такий собі мазохізм: ти мусиш щось у собі вбити. Тим більше, коли такий процес відбувається на фоні почуття меншовартості: я своє заперечую, бо мені здається, що воно гірше. Потім дивно спостерігати, як батьки, які не вміють іще говорити французькою, мають дітей, які вже не знають української. Так відбувається розрив поколінь у одній сім’ї – через те, що не зберігаються спільні знаменники.

Розмовляла Василина Думан, спеціально для IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-09-21 04:26:16