субота, 29 грудня, 2012, 18:00 Людина
Дві джазові історії

Що спільного між 15-річним музикантом-вундеркіндом зі Словаччини і 8-річним хлопчиком з Великих Грибович? Джаз!

ZIK пропонує своїм читачам історії двох хлопців, життя яких залежить від цієї музики.

Дайте мені барабанну паличку і я переверну світ

На закриття міжнародного фестивалю Jazz Bez до Львова приїхав маленький геній – 15-річний Девід Ходек. Народився 1997 року у Словаччині. У 2000-му, коли Девіду було три роки, батько показав йому джазовий концерт у записі. Малий під час перегляду почав стукати в такт і повноцінно відтворив барабанну партію. З того часу й почалася його музична кар’єра. П’ятирічним віртуозом зацікавився угорський музикант Вілмош Яворі, і Девід ще дошкільнятком став учитись у Будапештській консерваторії. Зараз на батьківщині хлопця називають молодим Моцартом.

– Девіде, коли ти вперше зіграв на великій сцені?

– Коли мені було чотири роки. Ми вивчили той татів запис і підготували концерт. Я в принципі не дуже добре все це пам’ятаю, але відбувся виступ у моєму рідному місті – Комарно. Дідусь грав на саксофоні, я – на барабанах. Це був мій перший публічний виступ.

– Як ти думаєш, звідки в тебе потяг до музики? Дідусь-саксофоніст вплинув, чи батьки є музикантами?

– Дідусь грав на саксофоні, але він не професійний музикант. Мама – викладач танців, але родина не має відношення до музики. Хоча обоє батьків музику дуже люблять, і цю любов я перейняв з малого. Можливо, завдяки цьому й став таким, яким є.

– А що тобі дає джаз? Не набридло з малого віку тільки тим і займатися, що грати?

– Насправді я дуже задоволений тим, що роблю. Якщо чесно, то я фактично закоханий у джаз. Мені ця музика приносить велике задоволення. Це вираження світогляду, можливість висловити емоції, для яких бракує слів.

– Де тобі довелося побувати завдяки джазу? Часто гастролюєш?

– Я був майже у всіх країнах Європи. Це весь пострадянський простір, Польща, Австрія, Франція, Німеччина. Їжджу залюбки і часто.

– А як тоді з навчанням у школі?

– Мене про це всі питають. Мені розробили приватний навчальний курс. Якщо я подорожую, то вчуся собі за тим курсом. А коли в себе вдома, то ходжу до школи.

– З ким тобі цікавіше спілкуватися – зі старшими людьми чи з однолітками?

–  Як з одними, так і з іншими цікаво буває. З однолітками можна більше про футбол поговорити, про спорт і якісь такі речі. А з музикантами я більше говорю про джаз. Якщо вже геть по правді, то музика мені таки цікавіша.

Від розмови з Девідом очікувати можна було чого завгодно. Обдаровані діти – істоти непередбачувані. Вони бувають зарозумілими, зверхніми або дивакуватими. Натомість, наш барабанщик спростував цей стереотип. Трохи сором’язливий, простий і відкритий, він виправдав очікування львівської публіки. Грав так, ніби був на батарейках, – енергія просто фонтанувала від нього і його музики. Беніто Ґонзалес (справжній маестро у джазі, учасник квартету Кенні Гарета) зі сцени запевнив, що грав із багатьма музикантами, але «цей малий їм ні в чому не поступається». 

 
У свої 15 років Девід уже встиг записати альбом, повчитися у видатних музикантів, отримати престижну премію від організації Austrian Music Office. Окрім ударних, він ще вправно грає на роялі і, як ми встигли зрозуміти, дуже любить спорт.

Джаз – це коли добрим людям має бути добре

На цьогорічному Jazz Bez грали музику життя Дем’янка Гирича – восьмирічного хлопчика, хворого на лейкемію. Фестиваль присвятили збору коштів на його лікування, адже малий мусить бути здоровим! За 11 концертних днів організаторам вдалося зібрати близько 17 тисяч гривень.

Дем’янко сам із Великих Грибович. Це село розташоване під Львовом. Саме сюди звозять увесь непотріб міста на велике сміттєзвалище.

Дитячий гематолог Оксана Воробель на запитання, чи наявність сміттєзвалища могла вплинути на розвиток хвороби, пояснює:

– Це дуже делікатне питання. Дем’янко – перший пацієнт із Грибович за, напевно, останніх десять років. З міст і сіл, де нема якогось серйозного екологічного забруднення, пацієнти теж поступають. Тож я не можу сказати, що це є основне джерело. В багатьох випадках конкретну причину виникнення лейкемії не вдається виявити. Проте, вченими підтверджені спадкова роль та генетичні поломки у розвитку хвороби. Кожен із нас народжується з певним набором хромосом, які мають якусь інформацію, в тому числі – про хвороби. Причина, яка змусила патологічний ген запрацювати і проявити себе – це може бути вплив вірусів, вплив радіації, сонячні інсоляції, стреси, вживання ліків та їжа з генетично модифікованими речовинами, екологія – все це має вплив.

У Дем’янка є мама Оксана, тато Василь і дві сестрички-близнючки, що навчаються у восьмому класі – Таня і Мар’янка. Ще в нього є товариш Ігор, з яким вони вчаться в одному класі, разом бешкетують і роблять уроки. Як то кажуть, не розлий вода. Тільки лейкемія виявилася сильнішою за воду. З серпня дитина більше живе у львівській «Чорнобильській» лікарні, що на вул. Дністерській.

Бабуся Дем’янка розповідає:

– Все йшло добре, йому до школи треба було йти. Він набігався з друзями на вулиці, а вночі почав жалітися: мені животик болить, ручки болять, ніжки болять. Ми пішли здати аналізи, а результати виявилися дуже поганими. Нас одразу відправили сюди. З 28 серпня ми вже тут, у лікарні.

Зараз Дем’янко бавиться з дітьми, що живуть у сусідніх палатах, – лікування може тривати до двох років.

Лікарка Оксана Воробель каже:

– Лейкемія виліковна! Серед хворих на лейкемію дітей – 65-70% виліковуються повністю. Їх подальше життя нічим не відрізняється від того, яке є в решти дітей.

Лейкемія пов’язана з ураженням кісткового мозку і наповненням його бластними, або, як кажуть у народі, раковими клітинами. Коли бластні клітини розмножуються, лейкемія витісняє нормальні клітини з кісткового мозку. Відповідно, організм гине.

Хіміотерапія знищує ракові клітини та дає організму можливість утворювати та розмножувати свої, здорові.

Дем’янко має в одному організмі дві паралельні лінії бластних клітин (лімфобластних і мієлобластних). Якби в нього був родинний донор, йому в принципі показана трансплантація. Враховуючи, що родинного донора немає, покази до трансплантації кісткового мозку надалі будуть залежати від того, наскільки добре його організм зараз відгукнувся на перший курс хіміотерапії, який ми йому провели. Ми чекаємо на результати з київської лабораторії щодо відсотка ракових клітин, які ще залишаються в організмі після першого курсу хіміотерапії. І від цього залежить, чи треба буде шукати донора і робити трансплантацію за кордоном. Від неродинного донора у нас в Україні пересадок не роблять.

Лікар пояснила, що препаратами для проведення хіміотерапії медичний центр забезпечений державним коштом. Але бувають ускладнення після хімії, коли потрібні такі ліки, які не закладені в перелік потреб відділення і лікарні. Тоді купувати ці ліки доводиться батькам. Бабуся Дем’янка розповіла: якщо доведеться таки робити трансплантацію, дитині потрібно буде близько 100 тисяч доларів.

Довідка IA ZIK.

Якщо ви також хочете підтримати родину Дем’янка у боротьбі з хворобою, то можете перерахувати кошти на банківський рахунок.

Реквізити «Приватбанку»

Для розрахунків у національній валюті, грн (картковий рахунок)

Отримувач: ПАТ КБ «Приватбанк»

Код отримувача: 14360570

Банк отримувача: ПАТ КБ «Приватбанк»

Код банку отримувача: 305299

Призначення платежу: поповнення картки 5211537329061480

Гирич Василь Васильович (батько Дем’яна)

Реквізити у «Сбербанку Росії»

1. Для розрахунків у національній валюті, грн (картковий рахунок)

Фізична особа: Гирич Оксана Євгенівна

р/р 26256015286620 в АТ «Сбербанк Росії»

МФО 320627

Інд. код 2859716649

2. Для розрахунків у національній валюті, грн (поточний рахунок)

Фізична особа: Гирич Оксана Євгенівна

р/р 26209017286620 в АТ «Сбербанк Росії»

МФО 320627

Інд. код 2859716649

Телефони мами Оксани: 063-845-04-78, 096-569-15-95.

Василина Думан, ІА ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-09-21 04:26:03