п'ятниця, 18 лютого, 2005, 14:29 Людина
Олег (Джон) Сук: Натхнення падає мені на голову з неба, з будинків, а може йде із землі

Олег (Джон) Сук – відомий у Львові музикант зі стажем, бас-гітарист «Мертвого Півня» та ініціатор непересічного проекту «Є». Це людина, яка увесь час перебуває в русі, безперервно потребуючи можливості творчого самовираження. Нині він самореалізується як продюсер гурту «Горгішелі», водночас граючи у групі на клавішних. Нещодавно «Горгішелі» разом зі своїм наставником дали сольний концерт у «Ляльці», який викликав неабиякий розголос, ба навіть культурний шок. Крім того, музикант ось уже два роки пробує творити музику разом з Андрієм Надольським, шукаючи вокаліста для майбутнього колективу. Про плани щодо «Горгішелі» та інші творчі проекти Олег (Джон) Сук розповідав кореспонденту Західної інформаційної корпорації.

- Минулої неділі «Горгішелі» дали доволі успішний сольний концерт, а до кінця року Ви плануєте видати альбом «Amore». Як відбуватиметься його промоція та «розкрутка» гурту загалом?

– Є два шляхи промоції будь-якої групи: один з низу, інший згори. Перший – це давати концерти, усюди до нас підходять люди і питають де можна придбати альбом «Горгішелі». І це не лише у Львові. Тож думаю, за літо ми запишемо альбом, і до кінця року він повинен «вибухнути».

Чи Ви плануєте розширювати свою продюсерську діяльність і зайнятись ще й іншими виконавцями?

Наразі не збираюсь. Взагалі слово «продюсер», якщо його вживати щодо мене, – це надто голосно сказано. Адже я для себе навіть не можу окреслити, хто це такий і чим конкретно він займається. Мені просто цікаво працювати з цією групою. Сподіваюся, що це буде постійно, якщо я їх ще не «замахав». Мої мізки і досвід музикантів дали гурту новий поштовх, і воно вилилося в певний продукт.

Яка доля ваших інших проектів, от як «Мертвий Півень» чи «Є»?

Повторення проекту »Є» найближчим часом не буде, адже потрібно, щоб від одного до іншого його етапу пройшло років з 10-15. Коли у мене не було самореалізації у «Мертвому Півні», бо ця група фактично вмерла років три-чотири тому, я себе спробував реалізувати у проекті «Є». А тут я самореалізуюсь у команді, мені приємно працювати з цими людьми, вони мені подобаються. А від добра добра не шукають.

Тобто, те, чи побачимо ми наступний проект «Є» залежить виключно від того, наскільки довго і успішно вам вдаватиметься реалізовувати себе чи то з «Горгішелі», чи у інших проектах?

«Є» від самого початку був запланований як циклічний проект. Вперше він відбувся у 1995 році і був спрямований на те, щоб зафіксувати існуючий стан музики у Львові. І у ньому були задіяні музиканти, які тоді були ще дуже молодими музикантами, зокрема, «Океан Ельзи». Позаминулого року з молодих були Юрко Лаврін і Світлана Кирильчук. Крім того, «Годо» і «Чорний вересень» (нині «Горгішелі», — авт.) – групи вже відомі, принаймні у Львові. Про обох я чув ще до цього проекту, але не слухав того, що вони грають. Перед «Є» свідомо послухав, мені сподобалися і одна й інша група.

А чого ж вирішили співпрацювати саме з «Чорним вереснем», а не з тим же «Годо»?

«Годо» – це не моя музика, це трошки інший напрям. А от з «Горгішелі» у мене смаки в музиці повністю збігаються. Зараз у нашій новій програмі є багато арт-рокових речей, які свого часу використовували U2, Пітер Гебріел...

А «Мертвий Півень», на вашу думку, реанімувати вже неможливо?

«Мертвий Півень» уже написав свою історію на одній сторінці і там більше нічого не влізе, бо написи уже є між рядками, на полях, між сторінками... І їм потрібно просто перевернути сторінку і почати писати щось нове, якщо взагалі це варто починати. Адже Роман Чайка зараз самореалізований як журналіст на «5 каналі», Юрко Чопик досить успішно видає книжки... Лише Михайло Барбара, мені здається, трошки загублений...

На вашу думку, йому недостатнього того, чим він займається у театрі «Арабески»?

Я нещодавно бачився з ним і не скажу, що він був щасливий. Але так чи інакше, група наразі сказала все.

Але ж влітку «Мертвий Півень» почав писати черговий альбом...

Це намагання реанімувати те, що вже померло. Але воно не допоможе, мусить бути якийсь поштовх. Треба жити музикою, любити її... А також – займатися нею. А Чайка на гітарі зараз зовсім не вправляється, лише бере її на концерти. І це вже стає чути усім. Навіть йому.

– А себе ви бачите поза музикою?

– Ні, причому категорично.

Звідки берете стільки натхнення, щоб творчий процес тривав безперервно?

Воно падає мені на голову з неба, з будинків, а може йде із землі. Так чи інакше, постійно маю бажання щось робити.

Наскільки я знаю, ви зараз працюєте разом з Андрієм Надольським...

Я не можу грати постійно лише на клавішних, як в «Горгішелі», закинувши бас-гітару. З Андрієм Надольським ми музикуємо вже два роки. Просто у нас наразі немає фронтмена, через що не можемо зорганізувати свої ідеї у повноцінні пісні. Не можемо знайти вокаліста – харизматичну особистість, хоча перепробували десь зо дев’ять чи десять осіб. Але ми все одно будемо продовжувати. Якщо «приб’ється» хтось, то буде співати. Але наразі не форсуємо цього.

Як ви оцінюєте розвиток музичного простору Львова?

Я зараз у ньому не обертаюся, а, дякувати Богу, перебуваю в максимальній ізоляції. Але мій син Марко має свою групу, і з його слів знаю, що у Львові є багато рок-груп. Десь близько тридцяти, що мене дуже тішить. Чи переходить ця кількість у якісний показник? Думаю, що так, адже фактично 80% «монстрів» української рок-сцени – зі Львова. Це «Брати Гадюкіни», Віка, «Океан Ельзи».

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2016-08-27 18:02:22